Цей роздiл є послiдовним викладом iнформацiї, яка взята з рiзноманiтних джерел. На жаль, українських матерiалiв з цiєї теми мало. Але слiд зазначити, що становище геїв i лесбiйок в Українi в час, що розглядається, мало вiдрiзнялось вiд того, яке було, наприклад, у Росiї.
Суспiльство в СРСР, починаючи вiд революцiї 1917 р. i до розвалу Союзу у 1991 р. пройшло непростий шлях. На рiзних етапах цього шляху були вiдмiнностi iнформованостi суспiльства про сексуальнi меншини, їхнi проблеми, як i про їх iснування взагалi, змiнювалося ставлення до них.
Iснує думка, що гомосексуалiзм був легалiзований бiльшовиками у 1917 р. пiсля приходу до влади. Особливо популярна була ця точка зору у 20-тi роки в лiвацьких органiзацiях Захiдної Європи i Америки. Навiть в наш час Дан Хейлi, наприклад, вважає, "що у бiльшовикiв був принаймнi один мотив поступити саме так: новий карний кодекс на вiдмiну вiд того, що iснував у буржуазнiй Росiї, повинен був декларувати свободу особистостi, в тому числi i в галузi сексуальних вiдносин" 1.
За кримiнальним кодексом Росiйської iмперiї, дiйсно, гомосексуалiзм був злочином. Але бiльшовики не просто скасували вiдповiдну статтю, вони анулювали весь кодекс. Нiна Бєрбєрова, яка поїхала з Росiї у 1922 р., у вiдповiдь на подiбнi публiкацiї про легалiзацiю гомосексуалiзму, що нiби-то мала мiсце, справедливо зауважила: "Адже в такому випадку скасуванням старого кодексу також легалiзувались i вбивства, i згвалтування, i iнцест. Проти цього у нас в 1917-1922 рр. не було нiяких писаних законiв" 2. Вiдсутнiсть законiв кримiнального права на практицi означала масовi репресiї проти усiх пiдозрiлих i "соцiально далеких", що виправдовувалися "революцiйною доцiльнiстю" 3.
Взагалi поняття "свободи особистостi" є глибоко чужим духу бiльшовистського вчення. Наприклад, ось що казав про демократiю у 1919 р. Н.I. Бухарiн: "Пролетарiату потрiбна була ранiше демократiя тому, що вiн не мiг ще реально думати про диктатуру... Тепер, коли наступила епоха прямого штурму капiталiстичної фортецi i придушення експлуататорiв, тiльки убогий мiщанин може задовольнятися мiркуваннями про "захист меншини" 4. "Ми кажемо: моральнiсть - це те, що служить руйнуванню старого експлуататорського суспiльства i об'єднанню всiх трудящих навколо пролетарiату, що створює нове суспiльство комунiстiв",- так вчив молодих комунiстiв В.I. Ленiн 5.
Що стосується ставлення до сексуальних меншин, то вождi бiльшовикiв взагалi нiяк не висловлюють своє ставлення до них. Однак, як пише американський юрист Стiвен Ле Бланк: "Остiльки, оскiльки погляди росiйських марксистiв грунтувалися на поглядах i працях самих Маркса i Енгельса, швидше всього, їх ставлення до гомосексуалiзму було ворожим" 6. Вiдомо висловлювання Енгельса щодо грекiв античностi, якi "загрузли в протиприроднiй любовi до хлопчикiв i... збезчестили своїх богiв, як i себе, мiфом про Ганiмеда" 7, а також демонстративне зречення Марксом та Енгельсом нiмецького соцiалiста Жана-Батиста фон Швейцера, арештованого за гомосексуалiзм у 1869 р. 8
Але, поки йшла Громадянська вiйна, поки точилася запекла iдейна i полiтична боротьба за спадщину Ленiна пiсля його смертi, лiдери бiльшовикiв до пори до часу терпiли "лiвацькi" погляди у сферi статевої моралi частини своїх соратникiв (гомосексуал Чичерiн Г. В. - наркомiнсправ 1918-1930 рр., прихильниця вiльних сексуальних вiдносин Коллонтай О.М. - нарком державної опiки 1917-1918 рр., член ЦК), а також вплив на подiбнi погляди з боку есерiв i анархiстiв. Факт залишається фактом. Перiод з 1917 до приблизно 1925-1926 рр. був часом небаченого розквiту безцензурного (якщо мова не йшла про полiтику) друку 9. Надзвичайно лiберальним було законодавство про шлюб, сiмейнi вiдносини. У проектах кримiнального кодексу, що готувалися в 1918 i 1920 рр., мабуть, есерами або безпартiйними фахiвцями 10, а також в остаточно прийнятому в 1922 р. новому кримiнальному кодексi було вiдсутнє покарання за добровiльнi гомосексуальнi вiдносини мiж повнолiтнiми партнерами. Якоюсь мiрою справедливе твердження В. Райха про "сексуальну революцiю" в Росiї 11.
Провiдний фахiвець iз статевого питання пiсля 1917 р. Г. Баткiс писав: "Революцiя не залишила каменю на каменi вiд старих i надто ненаукових законiв. Буржуазнi закони вимагають панування подвiйної моралi над сексуальнiстю... Що стосується гомосексуалiзму, содомiї i рiзних iнших форм сексуального задоволення, якi європейське законодавство розглядає як загрозу суспiльної моралi, то радянське законодавство ставиться до них як до так званих "природних" статевих вiдносин. Всi форми статевого життя є приватною справою" 12. На жаль, ця точка зору не стала пануючою. Бiльшiсть фахiвцiв, як i в дореволюцiйнiй Росiї, "волiли вiрити у те, що звичайнi росiйськi люди були цiлком невиннi щодо так званих статевих збочень. Тiльки коли цi люди iз народу попадали у великi мiста або, що ще гiрше, знайомилися там з iноземцями, вони втрачали свою невиннiсть" 13. Досить мирно спiвiснували два погляди на гомосексуалiзм: "1. Що це "риса варварського безкультур'я", "свинство напiвдикунських народiв"; 2. Що це вияв "надрафiнованої культури розбещеної буржуазiї" 14. Обидва погляди, з деякими видозмiнами, дожили до цього часу. Навiть I.С. Кон обмовляється, коли пише якраз про 20-тi роки.: "В кримiнальних кодексах РРФСР 1922 i 1926 рр. гомосексуалiзм не згадується, хоч там, де вiн був сильнiше усього поширений, в iсламських республiках - Азербайджанi, Туркменiї i Узбекистанi, а також в християнськiй Грузiї вiдповiднi закони збереглися" 15.
Але навiть iз скасуванням карного переслiдування за гомосексуалiзм (як бачимо, навiть не у всiх республiках СРСР) не припинилося повнiстю переслiдування гомосексуалiстiв. Як привiд використовувалися порушення суспiльної моралi або "утримування кубел розпусти" 16. Крiм того, позбувшись опiки кримiнального права, гомосексуали перетворилися на об'єкт пильної уваги психiатрiв. Д. Хейлi наводить як приклад статтi в спецiальних психiатричних виданнях А.О. Едельштейна (1927 р.) про випадок з лесбiйкою, що видавала себе в Громадянську вiйну за чоловiка, i В.А. Бєлоусова (той же рiк) "Випадок гомосексуала - чоловiчої повiї" 17. В обох випадках гомосексуальнiсть особистостi розглядалася як ознака психопатологiї.
У кiнцi 20-х рокiв, по мiрi формування пiрамiди влади в СРСР iз Сталiним на її вершинi, з жорсткою регламентацiєю усiх сторiн життя, iснуюче становище в галузi сiмейної, статевої моралi перестало задовольняти владу. Н.I. Бухарiн, який озвучував тодi Сталiна, так окреслює недолiки культурного будiвництва в 1928 р.: "зруйнована (i заслужено зруйнована) стара сiмейно-статева "мораль", але ще слабкий вплив нових норм поведiнки, що виробляються у цiй галузi" 18.
I почався поступовий наступ на завоювання "сексуальної революцiї". Нечисленнi острiвцi особистої свободи, що залишилися, стали вужчати. Гасло нового часу звучить так: "Щастя всiх досягається за рахунок щастя кожного. Будьте як усi, аби бути щасливим" 19. Змiцнюється сiм'я як "осередок суспiльства". Стало складнiше укласти, а головне, розiрвати шлюб. У зв'язку з полiтичними процесами з'явилося поняття "член сiм'ї зрадника батькiвщини". Практично кожному громадяниновi Союзу ставилося в обов'язок стежити за благонадiйнiстю членiв його сiм'ї. Всупереч думцi бiльшостi 20 був ухвалений закон про заборону абортiв. Сексуальне життя членiв суспiльства повинне було бути пiдконтрольне державi. У контекстi цих змiн дуже природною була заборона на "протиприроднi" сексуальнi стосунки.
Цiкаво, що, незважаючи на майже синхронний з радянським початок переслiдування гомосексуалiстiв Гiтлером, у радянськiй пресi початку 30-х рокiв прокотилася кампанiя проти гомосексуалiзму, як вияву "виродження фашистської буржуазiї" 21. Навiть закон (стаття 154а КК РРФСР), згiдно з яким мужолозтво стало злочином i який пiдтверджував постанову ВЦВК вiд 17 грудня 1933 р., був, здається, не випадково пiдписаний 7 березня 1934 р., в рiчницю приходу Гiтлера до влади.
Знайдена доповiдна записка Г.Г. Ягоди I.В. Сталiну вiд 15 вересня 1933 р. про розкриття "об'єднання педерастiв" у Москвi i Ленiнградi (заарештовано 130 чоловiк) i резолюцiя Сталiна: "Треба взiрцево покарати цих мерзотникiв, а у законодавство ввести вiдповiдну керiвну постанову" 22. Але, здається, що це було все ж приводом, а не причиною введення кримiнального покарання. Не можна навiть однозначно стверджувати, що такi органiзацiї iснували насправдi, а не були витвором фантазiї слiдчих.
Початок переслiдування геїв був негативно сприйнятий геями-комунiстами за межами СРСР, якi часто вступали в компартiю тому, що були впевненi в послiдовностi боротьби комунiстiв за права пригноблених, в тому числi i сексуальних меншин. Член компартiї Великобританiї Г. Уайт написав у травнi 1934 р. лист Сталiну, намагаючись довести, що таке переслiдування суперечить марксистсько-ленiнським принципам (як їх розумiв автор). Показова резолюцiя на листi: "В архiв. Iдiот i дегенерат. I. Сталiн" 23.
Так чи iнакше, у потоки репресованих влився струмочок людей з "незагальноприйнятою сексуальнiстю". А. Солженiцин свiдчить: "... для видатних iнтелiгентiв у 30-тi роки iнодi вважали бiльш витонченим приготувати яку-небудь ганебну статейку (на зразок мужолозтва...)" 24. З 1934 по кiнець 80-х рокiв щорiчно за цiєю статтею засуджувалося до 1000 чоловiк 25. Жiнками-гомосексуалами, як i ранiше, займалися психiатри. Чи то лесбiйки не були схильнi створювати "органiзацiї", чи то чоловiки, надiленi владою, як i ранiше заперечували наявнiсть у жiнки самостiйної сексуальностi.
Щодо висвiтлення теми гомосексуалiзму для громадськостi, то вiдбувалося ось що. У травнi 1934 р. М. Горький в газетах "Правда" та "Известия" викривав нiмецький фашизм, при якому гомосексуалiзм безкарно розбещує молодь i де "вже склалася саркастична приказка: "Знищить гомосексуалiзм - фашизм зникне" 26. Ще в сiчнi 1936 р. нарком юстицiї Н. Криленко обкреслював так коло осiб, що займаються гомосексуалiзмом: "Декласована шпана або з покидькiв суспiльства, або iз залишкiв експлуататорських класiв. Їм вже нiкуди податися. Ось вони i займаються педерастiєю" 27. Але вже дуже скоро тема зникла зi сторiнок преси. Бiльш того, десь iз кiнця 30-х рокiв було накладене суворе табу на будь-яку згадку про одностатеве кохання де б те не було, крiм спецiальної юридичної i медичної лiтератури, доступ до якої був обмежений. Не допускалося згадок про особисте життя вiдомих iсторичних особистостей. Не перекладалися i не друкувалися лiтературнi твори, де згадувалася тема гомосексуалiзму (як i iншi "нестандартнi" стосунки у статевiй сферi). Наприклад, пiд час перекладу арабських поетiв вiршi, адресованi юнакам, ставали посланнями до дiвчат 28.
Такий стан зберiгся i пiсля смертi Сталiна. "Вiдлига" не торкнулася сфери сексуальних стосункiв. Продовжувалося кримiнальне покарання гомосексуалiстiв i психiатричне переслiдування лесбiйок. Якщо хтось з видатних iнтелiгентiв був реабiлiтований (спiвак В. Козiн, кiноактор Н. Оболєнський), то соромливо замовчувалося, що вони були засудженi по горезвiснiй статтi. У застосуваннi кримiнального покарання iснували рiзнi пiдходи. Якщо за часiв Сталiна могли вiдомих iнтелiгентiв-геїв (Н. Клюєв, Ю. Юркун) засудити i по полiтичнiй статтi, то пiзнiше, коли намагалися приховати застосування покарань за iнакомислення, прикриваючись статтею, ламали долi неугодним, створюючи за формою карнi, а по сутi полiтичнi справи - С. Параджанов, Л. Клейн, З. Корогодський (останнiй вже в 1986 р.) 29. I це тодi, коли були у рiзний час досить помiтнi (наприклад, С. Лємєшев), але лояльнi до влади особистостi, на гомосексуальнiсть яких дивилися крiзь пальцi, використовуючи її як свого роду гарантiю такої лояльностi. ОДПУ, НКВС, КДБ в рiзний час використовував "голубих" агентiв для дискредитацiї "потрiбних" людей, вербування iноземцiв 30.
Але якщо такi острiвцi "свободи" й iснували, то непомiтно для переважної бiльшостi населення. Змiнювали один одного цiлi поколiння людей з "ненормальною" сексуальнiстю, якi не могли практично нiчого дiзнатися про те, ким вони є, i кому доводилося жити з вантажем уявлень про те, що вони щось таке мерзенне, про що i говорити навiть непристойно. Одночасно одне за iншим з'являлися поколiння "нормальних", якi або не чули про таке явище, або були впевненi, що "це" є тiльки у в'язницi, монастирi або Грузiї (так виходило iз непристойних анекдотiв), у крайньому випадку десь на "гнилому Заходi". Є характерним висловлювання колишнього президента України Л. Кравчука, який формувався як особистiсть i полiтик якраз в час, що описується: "До останнього часу я просто не вiрив, що ТАКЕ буває в життi. Думав, що це просто якась художня фантазiя, яку люди вигадали. Та коли вже у зрiлому вiцi я побачив усi цi фiльми - художнi та документальнi - я просто не знайшов слiв, аби пояснити це явище" 31.
Деякий поворот намiтився з початку 70-х рокiв. Почала публiкуватися розрахована на широке коло читачiв лiтература з питань сексуальної освiти. У пiдручнику кримiнального права М. Шаргородського i П. Осiпова, що вийшов в цей час, зазначалося: "Iснують серйознi сумнiви в доцiльностi збереження карної вiдповiдальностi за неквалiфiковане мужолозтво" 32.
Але на думку вчених увагу не звернули. Як i на те, що подiбнi питання виникали на нарадi вчених-сексологiв соцiалiстичних країн (Лейпциг, 1981 р.). На той момент кримiнальне покарання за гомосексуалiзм iснувало тiльки в двох соцiалiстичних країнах: СРСР i Румунiї 33. В посiбнику, присвяченому статевiй освiтi вчителiв i батькiв загальним тиражем бiльше 1 млн. примiрникiв, гомосексуалiзм трактувався як небезпечне збочення, що протистоїть не тiльки "нормальним гетеросексуальним статевим вiдносинам, а й системi культурних, моральних досягнень суспiльства" 34.
У 1986 р. почався останнiй перiод iсторiї СРСР, пов'язаний з iменем М.С. Горбачова i такими поняттями як "гласнiсть" та "перебудова". Серед iншого, здивоване суспiльство в СРСР дiзналося, що, виявляється, в країнi є не тiльки секс, але й тi, хто "кохає не так, як усi". За роки повного панування однiєї iдеологiї i неприпустимостi iнакомислення в усiх сферах, суспiльство заразилося духом ненавистi, неприязнi до всього незвичайного, не схваленого, тому в бiльшостi своїй так само поставилось i до нових для себе понять: "гей", "лесбiйка", i до тих, кого цi поняття стосувалися. Ось характернi висловлювання пiд час опиту, проведеного на початку 1990 р. серед молодi: "Треба розстрiлювати гомосексуалiстiв, адже вони неповноцiннi" (лаборантка, 21 рiк). "Це неприємне явище, їх треба пiддавати арешту" (робiтниця текстильного комбiнату, 26 рокiв). "Суспiльство повинно винищувати їх" (студент журналiстики, 27 рокiв). "Їх треба катувати" (водiй, 22 роки). Але декiлька рокiв навiть часткової свободи слова не пройшли задарма. Ось iншi думки. "Вони ненормальнi. Але i у хворих людей повинне бути право спiлкуватися, наприклад, один з одним... З ними треба спiлкуватися, як iз психiчнохворими" (слюсар, 25 рокiв). "Агресивне ставлення до них жахливе. Деякi хлопцi з нашої фабрики об'єднуються в групи, щоб йти до мiсця зустрiчi гомосексуалiстiв бiля Большого театру i бити їх. Я проти цього" (токар, 27 рокiв) 35.
У 1989 р. 2600 респондентам було задане питання: "Як слiд поводитись iз гомосексуалiстами?" Вiдповiдi були такими: "знищити" - 31%, "iзолювати" - 32%, "допомагати" - 6%, "надати самим собi" - 12% 36. Погiршила становище епiдемiя СНIДу, що почалася. Вину за неї, серед iнших "груп ризику", поклали на гомосексуалiв. У 1986 р. заступник мiнiстра охорони здоров'я i Головний санiтарний лiкар СРСР академiк медицини Н. Бургасов заявив: "У нас в країнi вiдсутнi умови для масового поширення захворювання: гомосексуалiзм як тяжке статеве збочення переслiдується законом" 37.
Проте, стало все ж таки можливим бiльш або менш вiльно на сторiнках преси, на радiо i телебаченнi говорити про проблеми сексуальної орiєнтацiї. Дуже цiнно було те, що серед цих публiкацiй пробився голос живих людей з їх розповiддю про покалiченi долi, про трагiчну приреченiсть бути самотнiм, незрозумiлим, неможливiсть знайти собi подiбних. З кожним разом все голоснiше звучала думка фахiвцiв про необхiднiсть скасування карного переслiдування гомосексуалiстiв, бiльш терпимого ставлення до геїв i лесбiйок.
Ось декiлька висловлювань вiдомих фахiвцiв-медикiв iз публiкацiй того часу. С. Агарков: "Гомосексуалiзм може розвиватися на хворобливому грунтi i бути синдромом деяких психiчних захворювань. У iнших випадках гомосексуалiзм формується, починаючи з пiдлiткового вiку, i тодi являє собою не хворобу, а своєрiдне порушення особистостi... На жаль, на сьогоднiшнiй день лiкуванням гомосексуалiзму в країнi займаються одиницi" 38. А.Н. Iгнатов: "Гомосексуалiзм - проблема не юридична. Звичайно, це небажане явище, тому необхiднi заходи, спрямованi на те, щоб його обмежити. Але це повиннi бути заходи не карно-правового, а медико-соцiально-педагогiчного характеру" 39. А.Н. Бєлкiн: "Гомосексуалiсти - це складна категорiя населення. Є люди безумовно хворi, якi потребують лiкування i хочуть лiкуватися. Є група, яка не хоче лiкуватися i не пiде до лiкаря, їх бiльшiсть. Що ж, мабуть, нiхто їх силомiць лiкувати не збирається, суспiльство просто повинно виробити бiльш терпиму позицiю по вiдношенню до цiєї групи" 40. Л.Г. Гєрцик: "У мене особисто не викликає нiякого протесту можливiсть створення гомосексуальної сiм'ї. Суспiльство вiд цього не постраждає, хоч я розумiю, що зараз моя думка буде сприйнята негативно як крамола" 41.
Велику роль зiграли виваженi, квалiфiкованi виступи у пресi I.С. Кона i, передусiм, вихiд у кiнцi 80-х рокiв декiлькох видань його книги "Вступ до сексологiї", в якiй досить велика частка матерiалiв була присвячена проблемам гомосексуальних стосункiв в їх медичних, соцiальних, культурологiчних аспектах. I все це без упередженостi, з iстинно наукових, гуманiстичних позицiй. З суто українських публiкацiй можна вiдзначити оповiдання Генрiка Маркевича "Голубой кент по кличке "Мышка"" у першому номерi газети "Антиснiд" у груднi 1990 р. В ньому дається досить реалiстична картина життя певного зрiзу геївської субкультури кiнця 80-х рокiв 42. Цим вона вiдрiзнялася вiд iнших публiкацiй, що показували життя геїв у досить спотвореному виглядi або просто деякою мiрою абстрактно.
У 1990 р. з'явилася перша геївська газета "Тема" (Москва). Схожа вона була бiльше на самвидавську листiвку, вiдреагували на її появу спочатку тiльки в подiбних маргiнальних виданнях (молодiжних, присвячених рок-музицi). Той же рiк ознаменувався ще двома подiями. У червневому номерi газети "СПИД-инфо" було надруковане звернення нiбито створеної Асоцiацiї сексуальних меншин, головним змiстом якого був заклик до президента СРСР, верховних рад СРСР i союзних республiк припинити карне переслiдування гомосексуалiстiв 43. З 28 по 30 травня 1990 року в Iнститутi iсторiї АН Естонiї проходила конференцiя "Сексуальнi меншини i суспiльство. Змiна оцiнок гомосексуальностi у ХХ столiттi в Європi". На нiй була дана оцiнка становища сексуальних меншин в СРСР 44.
У кiнцевому пiдсумку, усе це не могло не вiдiграти своєї ролi у тих процесах, що вiдбувалися в колишнiх республiках СРСР, якi стали в 1991 роцi незалежними в планi ставлення суспiльства до сексуальних меншин. Але пiсля розвалу Союзу в кожнiй, вiдтепер самостiйнiй країнi, цi процеси мали свої особливостi.
Цей роздiл написаний великою мiрою грунтуючись на iнформацiї, яка одержана iз листiв та бесiд iз геями та лесбiйками старшого поколiння.
Перш нiж висвiтлити рiзнi аспекти життя геїв i лесбiйок в Українi з 1981 по 1991 р., декiлька попереднiх зауважень. По-перше, суспiльне життя України, Бiлорусi та Європейської частини Росiї було в цей час настiльки схоже, що все нижчевикладене, здебiльшого, справедливо для всiх цих регiонiв. По-друге, це десятирiччя в життi суспiльства України (сексуальних меншин, зокрема) було дуже значущим. Якщо перше п'ятирiччя зберiгало риси довгого попереднього перiоду замовчування проблем та iснування геїв i лесбiйок виключно у тiнi, то друге було часом змiн, що заклали основи iснуючого в цей час становища. По-третє, кажучи про життя геїв i лесбiйок в цей час, доводиться тлумачити цi поняття (гей, лесбiйка) досить широко. Береться до уваги життя не тiльки тих, хто вже тодi вважав себе таким, а й тих, хто зробив це з рiзних причин пiзнiше, а також тих, хто фактично мав переважно гомосексуальнi контакти, не бажаючи себе як-небудь визначати або визначаючи себе "нормальним". I останнє - людина не вичерпується своєю сексуальною орiєнтацiєю, тому в усьому iншому геї i лесбiйки України були частиною сучасного їм суспiльства. Просто у них на одну проблему було бiльше.
В життi кожного гея або лесбiйки є своєрiдна точка вiдлiку, яка дiлить життя на "до" i "пiсля" - усвiдомлення своєї сексуальної орiєнтацiї. Для того, щоб це сталося, необхiдна наявнiсть декiлькох чинникiв, що допомагають самоiдентифiкацiї. Передусiм, потрiбна iнформацiя про тих, з ким би могла спiввiднести себе людина, аналiзуючи свої схильностi i бажання. Як зазначалося вище, до 1988-1989 рр. такої iнформацiї було дуже мало i та, що була, несла негативну оцiнку гомосексуальної особистостi, мiстила безлiч неточних вiдомостей, а часом i явних безглуздостей. Не дивно, що велика кiлькiсть чоловiкiв i жiнок, не маючи iнтересу до протилежної статi, не могли нi зрозумiти причин цього, анi прийняти факт присутностi потягу до власної статi. Багато хто з них одружувався, приймаючи потiм як належне свою фригiднiсть (жiнки - латентнi лесбiйки) або невисоку iнтенсивнiсть свого iнтимного життя (чоловiк - латентний гей). Вони мучилися вiд непевного вiдчуття, що щось не так з їх сексуальнiстю, але настанова "Я - не гей" була настiльки сильною, що навiть "позитивнi" публiкацiї щодо геїв i лесбiйок, що з'явились, не у всiх мали змогу її похитнути. Для цього потрiбно було щось бiльше.
Але все ж таки певна частина геїв i лесбiйок i в цей час мала змогу себе усвiдомити, навiть тiльки аналiзуючи свої вiдчуття i порiвнюючи їх з iнформацiєю щодо гомосексуалiв. У доперебудовний час це були тi, у кого батьки мали спецiальну лiтературу або хто сам завдяки спецiальностi мав до неї доступ (медики, юристи), а також тi нечисленнi, якi побували за кордоном i знайшли потрiбну iнформацiю там. У перебудовний час багато кому допомогла нарештi зрозумiти себе iнформацiя, почерпнута iз газетних публiкацiй або iз тiєї ж книги I.С. Кона "Вступ до сексологiї". У цiй iнформацiї головним було те, що, як виявилося, бути геєм або лесбiйкою не рiвнозначно тому, щоб бути потворою.
Наступний чинник, що допомагав усвiдомити себе геєм або лесбiйкою, - власний гомосексуальний досвiд. Передусiм, це пiдлiткове сексуальне експериментування, що виявлялося значущим для одних i минуло безслiдно (?) для iнших. Такi експерименти звичайнi в iнтернатах, в пiдлiткових спортивних секцiях, гуртках художньої самодiяльностi, де пiдлiтки однiєї статi тiсно контактують один з одним. Але i у дорослих чоловiкiв i жiнок внаслiдок життєвих обставин трапляється так, що бажання, що дрiмали до того, прокидаються чи то пiд впливом алкоголю, чи то з iнiцiативи партнера, який краще усвiдомлює себе, чи то з iнших причин, а випадок надає можливiсть для їх реалiзацiї. Хоч сексуальний контакт - це зовсiм не обов'язково. У юнацькому вiцi (особливо у дiвчаток, хоча хлопчики також не є винятком) у багатьох розумiння своєї гомосексуальностi приходило пiсля сильної, болiсної закоханостi в представника своєї статi (однокласник, вчитель), про яку той навiть i не здогадувався.
Але наявнiсть гомосексуального досвiду в поєднаннi iз сильним потягом до своєї статi аж нiяк не означало автоматичного визнання себе геєм або лесбiйкою. Психiка захищається, не дозволяючи визнати себе "чудовиськом" i вигадує причини, з яких "я ще не гей" (лесбiйка). Iснували в час, що розглядається, i дожили дотепер непевнi, рiзнi для рiзних людей межi, не переходячи якi "ще не педераст". Доводилося навiть чути, що, мовляв, бути в деяких позах пасивним в анальному сексi не можна, iнакше "вже точно нормальним не будеш".
Наступний чинник - вплив людей, якi вже усвiдомили свою гомосексуальнiсть. Пiсля випадкового знайомства (сексуального контакту) вже усвiдомлюючий себе геєм передавав iншому разом з пiдбадьорюючим "бути голубим теж непогано" систему поглядiв на життя, а також свої забобони, мiфологiю, власний спосiб життя, мовчазно припускаючи, що альтернативи йому немає.
У це десятирiччя в Українi, розглядаючи життя геїв i лесбiйок, можна помiтити деякий парадокс. У той самий час, у тому ж самому мiсцi жили i тi, хто зневiрився знайти хоч когось схожої сексуальної орiєнтацiї, i тi, для кого новi сексуальнi знайомства були звичним явищем. Свiт гомосексуалiв, який кримiнально переслiдували, цiлеспрямовано замовчували, морально засуджували, пристосувався i навчився бути невидимим для необiзнаних. Тому дуже багато тих, хто вже усвiдомив свою гомосексуальнiсть, доки їм не допомагав випадок залишалися самотнiми. У газетах i журналах часiв перебудови багато листiв вiд геїв, лейтмотив яких: "Я самотнiй. Я у вiдчаї". Iншим же щастило i їм вдавалося впiзнати "товариша по нещастю" серед друзiв в iнститутi, колег на роботi, в туристичнiй подорожi або спортивнiй секцiї - там, де трапилась нагода. "Товариш", в свою чергу, мiг вже мати одного або декiлькох друзiв (або подруг, якщо мова йде про лесбiйок). Далi вже було легше.
Найбiльш масовим у геїв (принаймнi, найбiльш помiтним) шляхом знайомства була система зустрiчей в певних мiсцях з дотриманням певних правил. "Плєшка" (мiсце зустрiчей i знайомств деякої частини геїв) в широкому значеннi цього слова - це цiлий свiт всерединi свiту геїв, який, в свою чергу, занурений, тiсно сплiтаючись з ним, будучи його невiд'ємною частиною, в свiт сучасного йому суспiльства. У кожному, навiть невеликому мiстi України було хоч би одне мiсце зустрiчi геїв. Частiше за все, це був громадський туалет бiля вокзалу, а також парк неподалеку. У великих мiстах було декiлька "плєшек", що вiдрiзнялися одна вiд одної жвавiстю, складом завсiдникiв. У рiзний час популярнiсть того або iншого мiсця змiнювалася. "Плєшками", крiм вже названих мiсць, бували парки, сквери (бажано з туалетом), туалети на великих спортивних спорудах, у приморських мiстах - пляжi. Подекуди були популярнi у геїв кафе, де також заводилися новi знайомства. Гей, що належав до свiту плєшки або був знаний з ним, коли приїжджав у незнайоме мiсто орiєнтувався або за розповiдями знайомих, або за написами в туалетi, що правили за своєрiдну дошку оголошень.
Окремої згадки заслуговують лазнi, де особливо улюбленими геями були душевi i загальнi парнi вiддiлення, а також громадський транспорт. У радянський час у час пiк напхом набитий транспорт надавав широкi можливостi для смiливих дотикiв (фроттаж), а при успiху i для знайомства. I, нарештi, два гея могли впiзнати один одного в натовпi, просто йдучи один одному назустрiч, тiльки по нюансах емоцiй, що читаються у поглядах (нам розповiдали про такi випадки).
Оголошення про службу знайомств для сексменшин з'явилося в московськiй газетi "СПИД-инфо", що розповсюджувалася i на Українi, тiльки у самому кiнцi перiоду , що розглядається - у 1991 р. 45
Необхiднiсть приховувати своє особисте життя вiд оточення була причиною того, що геї i лесбiйки вимушено вели подвiйне життя. Особливо нелегко доводилося тим, хто був одружений. Декому вдавалося легалiзувати свого гомосексуального партнера у сiм'ї як друга (подругу, у випадку з лесбiйками). Але не завжди до наявностi такої тiсної дружби сiм'я ставилася лояльно. У такому випадку, доводилося ховати вiд сiм'ї не тiльки сексуальнi вiдносини з партнером, але i саму його наявнiсть (принаймнi те, наскiльки тiснi стосунки у двох чоловiкiв або жiнок). Випадки, коли дружинам довiряли таємницю своєї гомосексуальностi, в той час були винятково рiдкiснi. Заради справедливостi треба сказати, що становище неодружених чоловiкiв i незамiжнiх жiнок-гомосексуалiв вiдрiзнялося не набагато. У радянськiй Українi мало хто мав окреме житло. Батьки досить часто втручалися в те, з ким товаришує їх син або дочка. Хоч загалом визнавалось нормальним, що хлопець або дiвчина мають до вступу в шлюб близького друга (подругу). Гiрше було, коли постiйного партнера не було i один "друг" змiняв iншого. У такому випадку все залежало вiд стосункiв, що склалися в сiм'ї.
Крiм задоволення сексуального бажання, дуже важливо для гея або лесбiйки мати, особливо в недружньому оточеннi, своє власне коло спiлкування, де можна було б вiдчувати себе природно, не прикидатися, бути самим собою. Поступово складалися компанiї, спiльноти друзiв. Об'єднували такi групи вже тодi, як правило, не тiльки сексуальна орiєнтацiя, але i якiсь iншi спiльнi iнтереси. Багато що залежало вiд випадку, вiд розмiрiв мiста. У невеликих мiстечках i групи були меншi за чисельнiстю, i склад їх, здебiльшого, був випадковим. У великих мiстах була бiльша ймовiрнiсть виникнення досить великих груп, порiвняно однорiдних за культурним, iнтелектуальним рiвнем. Хтось мiг бути у декiлькох групах, будучи зв'язуючою ланкою мiж ними. Стосунки всерединi групи складалися по-рiзному. Десь це могло бути об'єднання тiльки для спiлкування i iнтимне життя члени групи мали "на сторонi". В iнших випадках (не таких уже й частих, як то прийнято вважати) члени групи практикували безладну змiну партнерiв всерединi групи, аж до групового сексу, iнодi допускаючи в свої ряди новакiв. Частiше ж за все всерединi групи були одна-двi стiйкi пари, iншi були самотнiми або вирiшували свої сексуальнi проблеми поза своєю групою.
Вiдвiдувачiв плєшек можна умовно роздiлити на двi групи. Першi бували там не часто i тiльки з однiєю метою - знайти собi статевого партнера. Зв'язок в такому випадку мав вигляд однократного статевого контакту або тут же на плєшцi або десь поблизу, в ходi якого партнери могли не обмiнятися i словом. Це були i одруженi чоловiки, i тi, хто вважав себе гетеросексуалом, але час вiд часу потребував зняття сексуального незадоволення, що нагромадилося. Вони, ймовiрно, боялися, що бiльш тривалий, "людський", гомосексуальний зв'язок зробить з них гея або, як тодi частiше говорили, "голубого". Вчащали таким же чином на плєшку i тi, хто розумiв свою сексуальнiсть, хто мiг навiть мати коло друзiв тiєї ж орiєнтацiї. У цьому випадку вiдбувався як би подiл: друзi - для душi, а хлопець з плєшки - для тiла. Чого з ним довго розмовляти? Для iншої групи вiдвiдувачiв плєшки вона була своєрiдним клубом, де не тiльки можна знайти сексуального партнера, але й зустрiти "своїх", поплiткувати, вiдпочити вiд необхiдностi прикидатися таким як усi. Хтось мiг вважати за краще заводити знайомства у лазнi або транспортi, але i вони приходили на плєшку для спiлкування. Проте, i на плєшцi могли зав'язуватися мiцнi зв'язки, дружба. Хтось на час випадав з кола, аби потiм з'явитися знову.
В умовах загрози карного переслiдування, про себе повiдомляли мiнiмум вiдомостей. Застосовувалися клички, частiше за все жiночi. У їх створеннi часто виявлялася справжня винахiдливiсть. Геївський свiт створив свiй власний фольклор, свiй жаргон. Своєрiдне явище серед завсiдникiв плєшки - "хабальство". Постаючи у звичайному життi невiдмiнним вiд iнших чоловiкiв, частина "плєшечних" геїв, приходячи на плєшку, серед "своїх" докорiнно змiнювалась. При певних обставинах (немає стороннiх i досить багато "своїх") розмовою (протяжне, округле вимовляння слiв з проковтуванням закiнчень - "московський" говiр), манерою поведiнки вони ставали схожими на карикатурне зображення жiнок. Слiд вважати, причина такого явища - у компенсацiї психiкою тих зусиль, що затрачувалися в повсякденному життi геями аби вiдповiдати заданому зразку мужностi, а також у наслiдках тих ненормальних умов, в яких вiдбувалося становлення особистостi гея у суспiльствi, в якому гомосексуальнi схильностi нехтувались, де гомосексуалiст був рiвнозначний жiнцi у чоловiчому тiлi.
Що стосується одностатевих сiмей, то не так часто, але вже й тодi на Українi були випадки таких шлюбiв, що виникали всупереч тиску громадської думки i тим труднощам, якi доводилося долати. Це i складнiсть знайти не просто сексуального, а близького за характером, iнтересами партнера; це i житлова проблема; це й беззахиснiсть перед втручанням в своє особисте життя з боку оточення.
Загалом же свiт геїв i лесбiйок такий самий рiзноманiтний, як i свiт гетеросексуалiв. Тому складно описати усi можливi (i тi, що iснували) форми органiзацiї геями i лесбiйками свого особистого життя.
Проституцiя серед геїв у перiод, що розглядається, на Українi не мала масового поширення. Знайти партнера було так нелегко, сам контакт був настiльки ризикованим для обох учасникiв (спiвучасникiв злочину), що брати за це грошi якось не спадало на думку. Iнша справа, що як плату можна було розглядати випивку, пригощання, можливiсть переночувати або якiсь iншi дрiбнi послуги (таке, природно, мало мiсце), хоча прямої залежностi мiж iнтимною близькiстю i винагородою, як правило, не було. Геї iз партiйної i господарської елiти могли влаштувати своїх коханцiв на "теплi мiсця". Але в цих випадках складно сказати чого було бiльше: бажання вiдплатити за послуги або необхiднiсть мати його ближче до себе, роблячи бiльш виправданими для навколишнiх зустрiчi з ним.
Проституцiя в повному розумiннi слова мала мiсце лише в курортних центрах (пiвденний берег Криму) - i то лише у розпал сезону, великих портах (Одеса), столицi (Київ). Клiєнтами хлопцiв-повiй були в основному iноземцi, а також нечисленнi вiтчизнянi заможнi геї. I геї-повiї, i їхнi клiєнти знали мiсця (поблизу певних готелiв, ресторанiв), де можна було знайти один одного.
Випадки проституцiї серед лесбiйок, якщо такi взагалi мали мiсце, були ще менш помiтнi.
Геям, у бiльшостi випадкiв, не властива агресивнiсть. Тому випадки сексуального, як i несексуального, насильства з боку геїв досить рiдкiснi. Як правило, сексуальне насильство в гомосексуальнiй формi виникає з боку тих, хто сам себе гомосексуалiстом не визнає. Досить часто в перiод, що розглядається, таке насильство траплялося в пiдлiтковому середовищi (в iнтернатах, серед "важких" пiдлiткiв), а також як вияв нестатутних стосункiв в армiї. Масовий характер мало гомосексуальне насильство в умовах ув'язнення. Статевий акт у такому випадку символiзував бiльш високий статус гвалтiвника i, вiдповiдно, бiльш низький жертви. Зазначимо також наявнiсть в цей час карних справ про гомосексуальне насильство, якi виникли через те, що один з партнерiв виводив себе як жертву згвалтування, щоб самому уникнути покарання за статтею про мужолозтво.
Несексуальне насильство над геями виявлялося по-рiзному. Причиною насильства могло стати неприйняття одним з партнерiв своєї сексуальностi: пiдкорившись своїм бажанням пiд час випадкового знайомства, вiн мiг навiть вступити в статевий контакт, але потiм приходило протверезiння. Провина за те, що сталося, покладалася на iншого, а щоб остаточно вiдгородитися вiд того, що сталося, застосовувалось насильство: "б'ю - отже, не такий, як вiн". Об'єктом насильства ставали також тi геї, хто в громадському туалетi, лазнi або транспортi помилково пропонував знайомство не тому, кому треба. Залежно вiд того, хто був об'єктом домагань (наскiльки агресивний, нетерпимий, близький до кримiнального свiту), це могло скiнчитися лайкою або биттям. Мали мiсце i випадки вбивств.
Специфiчним явищем був "ремонт". У перебудовний час частина молодi сприйняла публiкацiї щодо геїв та їх проблем вельми негативно, знайшовши в їх особi ворога, з яким потрiбно було боротися. Зазвичай молодий симпатичний хлопець iз групи "ремонтникiв" використовувався як принада, з'являючись в мiсцях зустрiчей геїв. Жертву "пiдсадна качка" приводив або в затишне мiсце неподалiк, або на квартиру. В обох випадках там жертву чекала вся група. Пiсля принижень, биття i пограбування гея вiдпускали, хоч в деяких випадках це могло скiнчитися i гiрше. Iншi групи "ремонтникiв" не утруднювали собi життя i таким сценарiєм i чiплялися просто до усiх пiдозрiлих ("не так" одягнутий, сережка у вусi).
Деякi представники кримiнального свiту спецiалiзувалися на пограбуваннях геїв. Усе починалося знов-таки зi знайомства. Коли ж гей приводив нового знайомого додому, той пiсля статевого контакту (або без нього) грабував господаря. Розрахунок був на те, що жертва не пiде в мiлiцiю через страх перед кримiнальним покаранням за гомосексуалiзм i перед тим, що ця сторона його життя отримає розголос.
Що стосується лесбiйок, то в жiночих колонiях, як i в чоловiчих, масово практикувалися гомосексуальнi стосунки. Але внаслiдок особливостей жiночої психiки, насильство було менш поширене, а коли мало мiсце, то не носило такого жорстокого характеру, як у чоловiчих колонiях. Поза колонiями лесбiйки могли стати жертвою гвалтiвника-гетеросексуала. У кримiнальному свiтi вважалося ледве чи не доблестю вступити в статевий зв'язок з лесбiйкою (особливо, з "активною"). У якостi принади використовували жiнку-повiю. Проте такi випадки були рiдкiстю, оскiльки лесбiйки не часто виходили за вузьке, "домашнє" коло знайомств.
Кримiнальний свiт не був винятком у планi наявностi в його середовищi геїв i лесбiйок. На лесбiйськi вiдносини дивилися як на прийнятнi, однак за умови, що лесбiйка не припиняє задовольняти бажань чоловiка, а ще краще, якщо разом iз подругою органiзує йому "видовище". У ставленнi до чоловiкiв-гомосексуалiстiв (до тих, хто практикував подiбнi стосунки) був суворий подiл. Той, хто виконував у гомосексуальному контактi "чоловiчу" роль, не вважався гомосексуалiстом. Той же, хто був "пасивним", вважався iстотою нижчого сорту, його зневажали, ставилися з презирством. Хоча, природно, i серед кримiнальної елiти iснували ретельно законспiрованi "пасивнi" геї.
У радянський час геї, про яких таке ставало вiдомим, не призивалися на вiйськову службу. Не пiдлягали призову засудженi за мужолозтво i тi, хто не був засудженим, але проходив по таких справах. Або ж ось такий особливий випадок, що розповiв безпосереднiй учасник подiй. "I ось пробив час. Повiстка, вiйськкомат, медкомiсiя... Коли надiйшла моя черга до невропатолога, я виклав свiй головний козир i на питання: "На що скаржитеся?" - брязнув: "На гомосексуалiзм!" Що тут пiднялося! Скандал! На мене кричав i тупав ногами вiйськком, вищали сестри, загрожували статтею лiкарi, хихотiли у кутку хлопцi. Але вiдступати було пiзно i я тримався як герой... Складу злочину не було i мене запроторили у *** психушку, а там знайшли, що я цiлком i бiльш нiж нормальний, крiм одного... i дали статтю про непридатнiсть до вiйськової служби - 9б "Статевi збочення". Побоялися, вочевидь, за моральнiсть радянських збройних сил" 46.
Але, природно, геї усе ж таки служили в армiї. Не всi були такими смiливими. Iншi ж пiд час призову просто навiть не розумiли своєї орiєнтацiї. У результатi, для багатьох у той час саме армiя стала тим мiсцем, де вiдбувалися їх першi гомосексуальнi контакти. Iз зрозумiлих причин, в армiйських умовах частiше виникають ситуацiї, коли двоє молодих парубкiв можуть реалiзувати свої напiвусвiдомленi (або усвiдомленi) бажання. Хоча, звичайно ж, i тут багато що залежить вiд випадку. Як вже зазначалося вище, в деяких частинах, де нестатутнi стосунки ("дiдiвщина") приймали найпотворнiшi форми, вони, цi стосунки, могли супроводжуватися сексуальним насильством "дiдiв" над новобранцями. Але все ж, це були екстраординарнi випадки. Як правило, гомосексуальнi стосунки в армiї, на вiдмiну вiд кримiнального свiту, приймають бiльш м'якi форми, частiше бувають добровiльними. Хтось саме в армiї зрозумiв, що може бути не просто секс мiж двома чоловiками, а й iндивiдуальне кохання.
У бiльшостi своїй медики подiляли негативне ставлення суспiльства до геїв i лесбiйок. Медична лiтература в час, що розглядається, в Українi, як i в iнших республiках СРСР, трактувала гомосексуалiзм як психiчне захворювання, вияв збочення особистостi. Серйозних дослiджень з цiєї тематики не велося. У медичних книгах можна було зустрiти мiркування про якiсь узагальненi характеристики осiб гомосексуальної орiєнтацiї, явно заснованi на вивченнi одного вiдомого автору випадку гомосексуальностi. Об'єктом дослiдження частiше за все в таких випадках була якась явно дегенеративного типу особистiсть або, в крайньому випадку, не дуже спритний (або дуже зухвалий) завсiдник плєшки, що попав спочатку в поле зору мiлiцiї, а потiм вже до дослiдника.
У таких умовах геї i лесбiйки не могли звернутися до лiкарiв нi зi своїми сумнiвами з приводу своєї сексуальної орiєнтацiї, нi з iншими проблемами свого сексуального життя. Якщо такi консультацiї, допомога з боку медикiв i мали мiсце, то носили приватний характер.
Розглядаючи гомосексуальнiсть як хворобу, медицина передбачала тим самим, що її можна лiкувати. Для лесбiйок, яких кримiнально не карали, психiатрична лiкарня була основним мiсцем, де їх намагалися зробити схожими на усiх. Вiдводили їх туди батьки, якi не розумiли сексуальних пристрастей своєї доньки. Вважалося, що чоловiки-геї "виправлялися", вiдбуваючи покарання у виправно-трудовiй колонiї разом з iншими кримiнальними злочинцями. Їх лiкуванням займалися рiдше, але такi випадки все ж мали мiсце 47. Методи лiкування, що застосовувалися, були дуже жорсткими, оскiльки переробку зазнавала одна з корiнних функцiй людської особистостi. Частiше за все це "лiкування" означало придушення усiлякої сексуальностi, було пов'язане з частковою втратою здоров'я пацiєнта.
Медики вiдiгравали ще одну роль в життi геїв. Заразившись хворобою, що передається статевим шляхом, гей, коли звертався до медичної установи, автоматично пiдпадав пiд дiю кримiнального законодавства. Вiн повинен був назвати усi свої сексуальнi контакти, що дозволяло порушити проти нього i тих, кого вiн назве, карну справу за статтею 122 КК УРСР "Мужолозтво" 48. Якщо ж вiн цього не робив, то йому загрожувало покарання за статтями 108 "Зараження венеричною хворобою" i 108-1 "Ухилення вiд лiкування венеричною хворобою" 48.
У час, що розглядається, в Українi, як i в iнших республiках СРСР, для чоловiкiв iснувало карне переслiдування за добровiльнi гомосексуальнi стосунки. Початком карної справи, як зазначалося вище, могло бути виявлення у гея венеричної хвороби. Головним при цьому було добитися зiзнання в здiйсненнi анально-генiтального контакту, оскiльки, згiдно з роз'ясненнями до кримiнального кодексу, як мужолозтво квалiфiкувався саме такий тип сексуального контакту. При цьому iгнорувався той факт, що були вiдсутнi свiдки злочину, необхiднi для юридично вiрного вироку. За вiдсутностi жертви злочину, за таку вважався устрiй статевих вiдносин, що склався у суспiльствi.
Це масовий, але не єдиний шлях, яким правоохороннi органи виявляли i карали геїв. Мiлiцiя час вiд часу проводила рейди по мiсцях зустрiчей геїв, аби схопити їх на мiсцi злочину пiд час статевого контакту. Крiм того, "органи" використовували частину геїв, як iнформаторiв, агентiв, щоб виявляти гомосексуалiв у пiдвiдомчому їм районi. Велися списки геїв, особливо тих, хто займав високе становище. Ця iнформацiя використовувалася при необхiдностi для шантажу людини, аби отримати необхiдну мiлiцiї iнформацiю (наприклад, в карнiй справi, нехай навiть не пов'язанiй з мужолозтвом) або в iнших цiлях 49. Найбiльш лякала у таких випадках навiть не перспектива кримiнального покарання (аби сфабрикувати кримiнальний процес, необхiднi були не завжди виправданi додатковi зусилля), а можливiсть розголосу гомосексуальностi жертви шантажу (що мiлiцiя могла дуже легко зробити) на роботi, мiсцi навчання. Ось очевидець розповiдає про дiяльнiсть таких iнформаторiв. "Були пiдставнi особи, якi входили до нас у довiр'я, а потiм здавали. Щоб нас посадити, треба було схопити, що називається, "на гарячому" - увiрватися в квартиру, коли ми сидимо або лежимо голi i т.п. Ось такий чоловiк, якого ми приймали за свого, у вiдповiдний момент виходив пiд якимсь приводом, давав знак, пiсля чого вдиралася мiлiцiя i..." 50.
Особливiстю застосування кримiнального покарання геїв було те, що їх засуджували, як правило, за декiлькома статтями КК, частина яких виглядала цiлком кримiнально 51. Частiше за все це були такi статтi: ст. 121 КК УРСР "Розбещування неповнолiтнiх" 48 - для застосування статтi було досить, аби в момент iнтимної близькостi в сусiднiй кiмнатi спала дитина; ст. 206 "Хулiганство" 48 - вважалося, що публiчно ображають суспiльну моральнiсть два гея, що займаються сексом (в цьому випадку вже не обов'язковою була присутнiсть анально-генiтального контакту) поза квартирою, нехай за сотнi метрiв нiкого, крiм наряду мiлiцiї, i не було; ст. 196 "Порушення правил паспортної системи" 48 - якщо хлопець живе у хлопця без прописки, яку неможливо отримати, оскiльки за сiм'ю їх нiхто, звiсно, не вважатиме; ст. 211 "Виготовлення, збут або поширення порнографiчних предметiв" 48 - досить було при обшуку знайти хоч би одне зображення оголеного чоловiчого тiла; ст. 210 "Утримування кубел розпусти i звiдництво" 48 - покаранню пiдлягав господар квартири, де збиралися його друзi-геї.
Внаслiдок такої заплутаної системи дуже важко вибрати iз судової статистики справи тих, хто був засуджений власне по статтi 122 КК УРСР "Мужолозтво", перша частина якої виголошувала: "Мужолозтво, тобто статевi зносини чоловiка з чоловiком, - карається позбавленням волi на строк до одного року або висилкою на строк до трьох рокiв". Точних вiдомостей з цього приводу немає нi по СРСР загалом, нi по Українi.
Україна першою з колишнiх республiк СРСР скасувала кримiнальне покарання за гомосексуальнi стосунки мiж повнолiтнiми чоловiками без застосування насильства. Сталося це практично вiдразу ж пiсля отримання Україною незалежностi.
У зв'язку з делiкатнiстю теми, важко отримати документальне пiдтвердження причин такої оперативностi українських законодавцiв. Навколо цього точилося безлiч самих безглуздих чуток. Досить правдоподiбною представляється версiя, вiдома в геївських колах Києва: нiбито один з авторитетних депутатiв Верховної Ради прийшов до керiвникiв профiльних комiтетiв i запропонував зробити Україну без особливих зусиль найдемократичнiшою з усiх країн колишнього Союзу. Спокуса була велика i закон пройшов крiзь комiтети без ускладнень.
У будь-якому випадку, велика роль у прийняттi закону належить комiтету з питань охорони здоров'я. Справа в тому, що закон про скасування кримiнального покарання за гомосексуалiзм приймався спiльно з кiлькома iншими, присвяченими профiлактицi i боротьбi зi СНIДом i, отже, готував закон саме цей комiтет. Аргументували необхiднiсть легалiзацiї гомосексуалiзму таким чином: аби можна було вести профiлактичну роботу серед гомосексуалiв, вони не повиннi боятися довiряти медикам, тому для них не повинно бути загрози карного переслiдування. Аргументацiя була вибрана, вочевидь, вдало, оскiльки, незважаючи на досить консервативний склад депутатського корпусу, закон був прийнятий без особливих заперечень.
Як би там не було, 12 грудня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон про внесення змiн до Кримiнального i Кримiнально-процесуального кодексiв Української РСР. Згiдно з цим законом, стаття 122 КК України була викладена у новiй редакцiї. Нею передбачалося покарання за гомосексуальнi зносини тiльки у разi застосування насильства. Для геївської спiльноти України почався новий етап.
1. Хейли Д. Однополый секс в России (1917-1965). Зеркало. ИБ "ГендерДок". 1997. Приложение к №1(9). С. 4.
2. Карлинский С. Гомосексуализм в русской литературе и культуре: удар по Октябрьской революции. Риск. 1992. №1. С.12.
3. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. Т.1. М.: Советский писатель - Новый мир, 1989. С. 292-330.
4. Бухарин Н. И. Теория пролетарской диктатуры. 1919 г. Избранные произведения. М.: ИПЛ, 1998. С.18-19.
5. Ленин В. И. Задачи союзов молодежи. Избранные произвидения в двух томах. Т. 2. М.: ГИПЛ, 1946. С. 652.
6. Права гомосексуалов и лесбиянок в Российской Федерации. Отчет Международной комиссии по правам человека для гомосексуалов и лесбиянок. С. 6.
7. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. М.: ГИПЛ, 1953. С. 65.
8. Див. 6. С. 6.
9. Богомолов Н. Михаил Кузмин. Эрос. Россия. Серебряный век. М.: Серебряный бор, 1989. С. 86.
10. Див. 1. С. 4.
11. Райх В. Сексуальная революция. Борьба за "новую жизнь" в Советском Союзе. Зеркало. ИБ БгиЛ. 1995. Приложение к №1. С. 1.
12. Любовь вне плана. Собеседник. 1990. №8. С.12.
13. Див. 1. С. 3.
14. Див. 11. С. 3.
15. Кон И. С. Лунный свет на заре. М.: Олимп, 1998. С. 310.
16. Хейли Д. Однополый эрос в России (вторая половина ХIХ - начало ХХ вв.). Зеркало. ИБ БЛиГ . 1995. Приложение к №3. С.1.
17. Там же. С. 2-3.
18. Бухарин Н. И. Ленинизм и проблема культурной революции. Избранные произведения. М.: ИПЛ, 1998. С.384.
19. Жид А. Возвращение из СССР.// Два взгляда из-за рубежа. М.: Политиздат, 1990. С. 78.
20. Там же. С. 84.
21. Див. 11. С. 4.
22. Зеркало. ИБ "ГендерДок". 1997. №1(9). С. 11.
23. Там же.
24. Див. 3. С. 67.
25. Див. 15. С. 311.
26. Див. 6. С.8.
27. Див.6. С. 9.
28. Гаспаров М. Л. Классическая филология и цензура нравов. Лит. обозр. 1991. №11. С. 4-7.
29. Жук О. Выступление на конференции "Права человека и правоохранительные органы" 21 марта 1992 г. Кристофер. 1992. Ноябрь. С. 7.
30. Самое "голубое" дело. Совершенно секретно. 1991. №8. С. 9
31. Полiтика i культура. 1999. №12. С. 43-44
32. Див 22. С. 3.
33. Там же.
34. Хрипкова А. Г. Колесов Д. В. Хлопчик. Пiдлiток. Юнак. Київ. Радянська школа, 1983. С. 131.
35. Див. 12. С.12.
36. Лежендр П. В поисках себя. Положение геев и лесбиянок в современной России. CAF Российское представительство. 1997. С. 18.
37. Див. 15. С. 317.
38. Агарков С. О странностях любви. Тайны двоих. М.: Молодая гвардия, 1990. С. 219.
39. Новиков А. Синдром трех обезьянок. Отрицательный угол. М.: Молодая гвардия, 1990. С. 166.
40. Там же. С. 168.
41. Там же.
42. Маркевич Г. Голубой кент по кличке "Мышка". Антиснiд. 1990. Грудень. С. 5.
43. СПИД-инфо. 1990. Июнь. С. 3.
44. Блюм В. Однополая любовь и изменяющееся общество. Взаимность. 1990. №2. С. 7.
45. СПИД-инфо. 1991. №1.
46. Архiв Центру "Наш свiт".
47. Юдин В. Лечение гомосексуальности. Наш мир. 1998. №6. С. 18.
48. Уголовный кодекс Украинской ССР. Киев. Издательство политической литературы Украины, 1983.
49. Див. 6. С. 19.
50. Давайте жить дружно. Пан плюс панi. 1995. № 26. С. 4.
51. Щербаков С. Снова об уголовном кодексе. Ты. 1992. С. 26.