СТАВЛЕННЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА ДО ГЕЇВ I ЛЕСБIЙОК

Джерела iнформацiї

Те, як вiдбувається змiна соцiального становища геїв i лесбiйок в сучаснiй Українi, дуже схоже на нинiшнiй стан справ у всiй державi: iнодi здається, що з року в рiк абсолютно нiчого не змiнюється i ми живемо все в тiй же країнi, що i десять рокiв тому, але, якщо озирнутися вiдразу на десятирiччя, змiни можуть бути разючими. По-перше, тема гомосексуальностi багато в чому, хоч i не завжди i не скрiзь, перестала бути табу. Вона обговорюється на телебаченнi i в пресi, з'явилися першi, хоч i нечисленнi люди, що не соромляться i не приховують своєї гомосексуальностi, геї - герої (поки тiльки захiдних) художнiх фiльмiв i свiтської хронiки - вiдомi кожному вiтчизняному глядачевi, стали навiть з'ясовуватися подробицi особистого життя, що учора ще замовчувалися, вiдомих українцiв (i росiян - росiйський чинник не можна не враховувати при аналiзi нинiшньої ситуацiї в Українi, оскiльки нашi країни, як i ранiше, знаходяться в одному iнформацiйно-культурному просторi). По-друге, самi геї i лесбiйки починають заявляти про свої iнтереси i права як громадян цiєї країни. I, по-третє, Українi доводиться стикатися з цими питаннями в процесi свого розвитку як сучасної вiдкритої європейської держави.

Зрозумiло, знання, якi отримує середнiй українець щодо життя геїв i лесбiйок, надто скупi, випадковi i часто спотворенi; крiм того, здебiльшого вони торкаються життя за кордоном i тому сприймаються як щось, що мало стосується українських реалiй. Головна проблема тут у невидимостi вiтчизняних геїв через вiдсутнiсть у них самосвiдомостi i через їхнiй острах бути вiдкритими суспiльству. Тому, в будь-якому випадку, вся iнформацiя з геївської тематики несе вiдтiнок екзотичностi i сенсацiйностi, чим, з одного боку, привертає до себе увагу, а з iншого - створює враження сторонностi i рiдкiсностi явища. У масовiй свiдомостi замiсть достовiрної iнформацiї зазвичай, як i ранiше, присутнi укорiненi забобони та домисли, крiзь призму яких i сприймаються гомосексуальнi спiвгромадяни. У таких умовах, часто власний негативний досвiд спiлкування з якимось окремим геєм або iнформацiя щодо конкретного випадку невиправдано узагальнюється i переноситься на всю гомосексуальну спiльноту.

Вiдповiдно, пересiчний український гей або лесбiйка зовсiм не прагне афiшувати цю сторону свого життя. Власне кажучи, для людини абсолютно нормально не робити своє особисте життя надбанням гласностi, але геям i лесбiйкам доводиться додатково вживати заходiв по маскуванню, приховуванню того, чого звичайнiй пересiчнiй людинi ховати i на думку не спаде. Хiба що в богемних колах не так прийнято приховувати i соромитися своїх гомосексуальних схильностей; тому єдиним дiйсно вiдомим геєм в країнi можна вважати лише поета i спiвака Костянтина (Костя) Гнатенко. Хоч, зрозумiло, чуток i цiлком достовiрних вiдомостей про "нетрадицiйну" сексуальнiсть вiдомих людей iснує безлiч, але поки що жоден такий полiтик, суспiльний дiяч, бiзнесмен не насмiлився жити вiдкритим життям. Що вже казати про вчителя, мiлiцiонера, вiйськовослужбовця, чиновника.

Практично нiяких вiдомостей щодо гомосексуальностi не мiститься нi в шкiльному курсi навчання, нi у вузiвських учбових планах, в тому числi педагогiчних, юридичних, навiть бiльшостi медичних учбових закладiв. Науковi i соцiологiчнi дослiдження з цiєї теми в Українi майже вiдсутнi.

У принципi, тема гомосексуальних стосункiв досi дуже рiдко використовується як одна з важливих сюжетних лiнiй в розрахованих на масового читача (глядача, слухача) творах. Крiм того, в радянський час твори з таким сюжетом або просто не публiкувалися, або зазнавали цензури. Однак зараз, по-перше, вiдбувається масова публiкацiя книг, ранiше недоступних широкому читачевi, по-друге, багато в чому зняте табу на гомосексуальнi сюжети в захiднiй поп-культурi i це не може не позначитися на вiтчизняному споживачевi. На жаль, через загальний занепад культурного життя i певну вiдсталiсть української масової культури в порiвняннi з сучасним рiвнем, вiтчизняних творiв на цю тему практично немає. Однак, в основному завдяки росiйським видавництвам, доступна рiзноманiтна, хоч i не дуже чисельна, лiтература - здебiльшого переклади на росiйську мову сучасної захiдної книги. Треба зазначити, що в будь-якому випадку ця лiтература не вiдноситься до сфери масового читання i не зачiпає дуже велику аудиторiю.

Якщо будь-кого серйозно зацiкавить науковий погляд на проблеми гомосексуальностi, то нi вiтчизняної або росiйської, нi сучасної свiтової лiтератури йому знайти майже не вдасться. Навряд чи не єдиним доступним джерелом, що вiдображає погляди сучасної науки, є працi московського сексолога I. Кона, особливо одна з його недавнiх книг "Лунный свет на заре".

Оскiльки кiнематограф Голлiвуда, а також європейських країн i Японiї, багато в чому зняв табу на гомосексуальнiсть, то на вiдеоринку зовсiм неважко знайти десятки картин, вiд суто комерцiйних до справжнiх шедеврiв кiномистецтва; нерiдко можна побачити такi фiльми i по телевiзору. Через те, що в абсолютнiй бiльшостi це продукцiя захiдна (ну, можна знайти окремi росiйськi картини, що зачiпають тему), то в них ми часто зустрiчаємося з чужим для нас пiдходом, героями i життєвими ситуацiями. З одного боку, глядач звикає до того, що гей або лесбiйка можуть бути рядовими, звичайними героями фiльму, з iншого - незвична для обивателя велика кiлькiсть таких персонажiв запевняє його в сторонностi, "закордонностi" цього явища i спричиняє деяке роздратування.

Проте, це навряд чи стосується улюблених народом, а особливо домогосподарками, телесерiалiв. Цi твори зробленi за усiма шаблонами полiтичної коректностi i за самим задумом не можуть чорнити чий-небудь образ, тому кожний герой там зобов'язаний викликати симпатiю. I, спiвчуваючи черговим перипетiям долi героїв "Династiї" або "Району Мелроуз", глядач не вiддiляє їхнiх гомосексуальних героїв (а зараз чи не в кожному такому серiалi є хоч би один негр i один гей) вiд iнших. Це привчає глядача до думки щодо звичайностi, навiть нормальностi гея (лесбiйки).

Фiльми, що показуються телебаченням, насправдi дуже рiдко є орiєнтованими саме на гомосексуальну аудиторiю, хоч у рядового обивателя i може скластися таке уявлення. Такi стрiчки демонструються на нашому телебаченнi досить часто, може просто тому, що ця тема останнiм часом стала досить популярною в захiдному, та i не тiльки в захiдному, кiнематографi. Ще частiше зустрiчається просто якесь вiдсилання до теми гомосексуальностi у самих рiзних фiльмах. Для захiдного глядача це у порядку речей, та i нашi очi зазвичай вже не спотикаються на таких сценах.

Рiвень такого кiно також самий рiзний - вiд таких свiтових шедеврiв як "Людвiг" Вiсконтi до комерцiйної комедiї "Сюди-туди". Останнiй фiльм якраз можна розглядати як рiдкiсний випадок кiнокартини, присвяченої в основному темi гомосексуальностi, але орiєнтованої на найширшу аудиторiю.

Насправдi, кожнiй групi глядачiв потрiбне своє кiно i неможливо догодити смакам всiх. У геїв може створитися враження, що це фiльми "не про те", а у рядового обивателя - що надто "про те". Усi цi проблеми вирiшуються з розвитком телевiзiйної мережi, появою програм i цiлих телеканалiв, орiєнтованих саме на свого глядача. Разом з тим, спiльнiсть нашого телебачення для усiєї глядацької аудиторiї приводить до того, що захiдне кiно i телебачення, набагато вiдкритiше, розкутiше i таке, що розбирається в предметi обговорення, проникає у кожний будинок i послiдовно змiнює суспiльнi стереотипи.

Свiй внесок в iнформацiйне середовище вносять також i росiйськi телеканали, що ретранслюються на територiї України, а також регiональнi i кабельнi телекомпанiї. Вiдмiнностi в об'ємi, якостi i формi подачi iнформацiї щодо геїв мiж державними i приватними телекомпанiями в основному зводяться до вiдмiнностi в загальному технiчному i художньому рiвнi їхнiх програм. Мiсцевi, особливо приватнi, телекомпанiї частiше показують бiльш "загостренi" на гомосексуальнiй тематицi фiльми, якi їхнi бiльш великi побратими не бажають або не зважуються показати. У той же час рiвень власних програм у регiональних дрiбних телекомпанiй зазвичай помiтно нижчий, нiж на великих, бiльш професiйних, каналах.

Засоби масової iнформацiї

Рiзновидом телепередач, що регулярно зачiпають тему, є численнi ток-шоу. Тут, мабуть, трапляються найцiкавiшi i повчальнi зустрiчi широкої аудиторiї з геївською тематикою. Рiзнi за рiвнем та стилем, ток-шоу проте дозволяють геям вiдкрито говорити про себе, свої проблеми i свої стосунки з суспiльством. Глядачi бачать не абстрактний образ гомосексуала, показаний через уявлення i сприйняття авторiв програми, а конкретну людину, схожу на них самих. Хоч, звичайно, позицiя i професiйне умiння авторiв програми неминуче впливає на кiнцевий пiдсумок - що побачить глядач.

Загалом цi передачi - все ж таки вельми нечисельнi - показують, що в нашому суспiльствi iснують дiаметрально протилежнi погляди з питань, пов'язаних з гомосексуальнiстю i що говорити про усталену громадську думку тут не доводиться.

Що стосується преси, то показником змiн, що вiдбулися, можна вважати те, що зараз вже практично не з'являються публiкацiї - "першопроходцi", якi б прагнули розкрити очi читачевi на те, що гомосексуалiзм у нас є, що так часто з'являлися у часи перебудови. З самим фактом iснування в Українi геїв i лесбiйок суспiльство вже знайоме i журналiстiв цiкавлять якiсь бiльш конкретнi питання. Радує, що зустрiчається все бiльше газетних i журнальних статей, автори яких прагнуть розiбратися в питаннях, що висвiтлюються, i якi витримують досить неупереджений стиль. За нашими спостереженнями, журналiстика такого плану складає дещо бiльше за половину всiх матерiалiв, що так або iнакше торкаються теми гомосексуальностi. Однак дуже характерним є прагнення автора вiдсторонитися, супроводити матерiал iронiчним або навiть дещо засуджуючим коментарем або, принаймнi, заголовком, - ймовiрно, щоб, не дай Бог, читач або глядач не запiдозрив журналiста в особистiй симпатiї до гомосексуальностi. Таким стилем грiшать практично усi великi українськi друкованi видання i телеканали, якi звертаються до теми. Наприклад, у цiлком зацiкавленому i доброзичливому телерепортажi каналу "1+1" з Гей-Геймс (щось на зразок геївської Олiмпiади) в Амстердамi журналiстка дозволила собi фразу "цi не зовсiм чоловiки i не зовсiм жiнки". У декiлька сумбурнiй, але загалом нейтральнiй i написанiй у вiдчуженому безособовому тонi статтi щодо гомосексуальностi у журналi "Моё здоровье" 1, автор у кiнцi вважає абсолютно необхiдним пiдкреслити, що особисто вiн нiяким чином з темою не пов'язаний i ставиться до всього цього дуже негативно.

У пошуку iнформацiї, преса iнодi звертається до, м'яко кажучи, сумнiвних джерел i "фахiвцiв". Наприклад, медична газета України "Ваше здоров'я" надрукувала пiд заголовком "Вади бiологiчної статi" 2 статтю лiкаря-андролога, багату на описи гермафродитизму, що не має нiчого спiльного з гомосексуальнiстю - психологiчним явищем, i заповнену дрiмуче-невiгласними, давно спростованими, мiфами. Мається на увазi, що це i є науковий пiдхiд до теми.

Якщо навiть журналiст витримав рiвний стиль своєї роботи, редактор часто вмiщує поряд або в найближчому випуску iнший матерiал, однозначно негативний. Причому редактори абсолютно не соромляться вмiщувати вiдверто гомофобнi матерiали, що безпiдставно звинувачують гомосексуалiв у всiх смертних грiхах або просто ображають їх усiма можливими способами. Такий стиль журналiстики, наприклад, дуже характерний для популярної газети "Киевские ведомости". У цьому виданнi на тiй же сторiнцi, де вмiщена велика i вдумлива стаття про недавнє дослiдження, що вiдкрило широкiй публiцi маловiдомi сторiнки бiографiї поетеси Лесi Українки, пiд рубрикою "Кстати" надруковано вiдверто графоманський невеликий вiрш, автор якого так обурений самою думкою про iснування гомосексуалiзму в Українi, що опускається до нецензурної лексики 3. У цiй же газетi нерiдко з'являлися абсолютно гомофобнi статтi, що використовують у спробi переконати читача всi прийоми брудної пропаганди (наприклад, стаття "Гей, славяне! Злодеяния совершаемые представителями сексуального меньшинства" 4)

Крiм, м'яко кажучи, суперечливих, а iнодi i просто безглуздих або образливих заголовкiв, газети i журнали дуже часто супроводжують текст привертаючими увагу фотографiями, що абсолютно не мають вiдношення до змiсту, а телеканали використовують яскравий вiдеоряд (бажано шоу трансвеститiв або геївський карнавал), нехай навiть мова йде про наукову конференцiю.

Як i скрiзь, гомосексуальнiсть є ласою принадою для вiтчизняної бульварної преси ("Бульвар", "Интересная газета", "Экспресс-газета" тощо), однак i видання, що претендують на серйознiсть i грунтовнiсть, не проти придiлити увагу "смаженiй" темi, причому конкретна спрямованiсть матерiалiв може бути самою рiзною; зазвичай це бездоказовi "викриття" таємного життя якихось вiдомих осiб або кiл. Крiм того, природно, численнi "еротичнi" видання часто зачiпають тему гомосексуальностi, в цьому випадку майже завжди нейтрально або позитивно. Можна згадати в зв'язку з цим такi видання, як "Флирт", "Симона".

Численнi рекламнi видання далеко не завжди погоджуються публiкувати геївськi оголошення про знайомства на своїх сторiнках. При розмiщеннi на луганських радiостанцiях оголошення про вiдкриття геївської телефонної лiнiї допомоги, одна з популярних станцiй "Радио Эхо" вiдмовилася прийняти таке оголошення, мотивуючи це своїм небажанням зв'язуватися зi слизькою темою. Проте, вони були готовi поступитися принципами при бiльшому об'ємi замовлення. Аналогiчно вiдмовився розмiстити таке оголошення тижневик "Арт-мозаика" (при тому, що рекламу iнтимних послуг ця газета вважає цiлком прийнятною). У тiй самiй газетi, однак, нерiдко можна знайти передрукованi матерiали або листи цiлком дружньої геям спрямованостi. Матерiали геївської тематики, якi не несуть сенсацiйного присмаку, дуже рiдко привертають увагу мас-медiа.

Суспiльство

Данi про ставлення рiзних груп населення до гомосексуальностi i гомосексуалiв в Українi дуже нечисельнi. Серед самих останнiх заслуговують на увагу результати телефонного блiц-опитування, проведеного телепрограмою "Снiданок з 1+1" 26 березня 2000 р. Глядачам було запропоновано вибрати один з трьох варiантiв вiдповiдi на питання "Як ви ставитесь до боротьби сексуальних меншин за свої права?" - "З обуренням", "З повагою" i "Ми до цього ще не готовi". З початку опитування голоси роздiлилися приблизно порiвну, але пiд кiнець, пiсля виступу в передачi двох геївських активiстiв, кiлькiсть голосiв, що вибрали другий варiант, дещо збiльшилася; в кiнцевому пiдсумку:

Таким чином, лише меншiсть вiдчула себе ображеною самою постановкою питання, хоч i до широкого визнання цих проблем ще досить далеко. Зрозумiло, цi данi не є вельми репрезентативними, оскiльки вiдображають думку переважно мешканцiв столицi; в провiнцiї стан речей повинен помiтно вiдрiзнятися.

Опит, опублiкований газетою "Kyiv Post" (київське англомовне видання) 5, показав такi результати: на запитання "Яке ваше ставлення до сексуальних меншин?",

Було опитано 1000 осiб у вiцi вiд 15 до 55 рокiв у всiх регiонах України.

"Київськi вiдомостi" згадали про результати опитування, проведеного соцiологами Центру соцiальних служб для молодi Херсонської областi серед 440 учнiв шкiл у вiцi вiд 13 до 18 рокiв. 6 З їхнiх слiв, негативне ставлення висловили 43%, а позитивне - 10%. У сiльськiй мiсцевостi кiлькiсть тих, хто висловив негативне ставлення на 10-20% бiльше, нiж у мiськiй.

Соцiологiчне дослiдження, проведене авторитетною службою "Соцiс-Геллап", результати якого були опублiкованi в газетi "День" 7, пропонувало респондентам вiдповiсти на питання "Ви згоднi з тим, що iснування клубiв i об'єднань сексуальних меншин повинно бути заборонене?". Вiдповiдi розподiлилися таким чином:

Опитанi були 1200 осiб, що представляють основнi соцiально-демографiчнi категорiї дорослого населення України.

Взагалi, думка про те, що "голубим" та "рожевим" можна дозволити жити як вони хочуть, лише б не висовувалися - мабуть, найбiльш поширена в сучасному українському суспiльствi. За своїми власними спостереженнями, ми не бачимо в суспiльствi широкого поширення активної гомофобiї; люди зазвичай цiлком терпимо ставляться до геїв i лесбiйок при особистому знайомствi; епоха масового "ремонту" - переслiдування, биття i шантажу гомосексуалiв - залишилася в минулому. Однак багато людей вкрай нетерпимо ставляться до думки про те, що геї i лесбiйки можуть жити вiдкрито, не ховаючись. Публiчнi вияви одностатевої прихильностi для чоловiкiв майже абсолютно неможливi, а для жiнок iнтерпретуються як вияви жiночої дружби. Пiсля публiкацiї оголошень про вiдкриття лiнiї телефонної допомоги i культурного центру для геїв i лесбiйок, наша органiзацiя отримала немало образливих i загрозливих дзвiнкiв, аж до погроз фiзичної розправи. Крiм того, працiвники фiрм у тому ж офiсному примiщеннi були дуже роздратованi таким несподiваним сусiдством i висловили свої претензiї керiвнику компанiї-орендодавця. (З його слiв, в нашу адресу лунали навiть нецензурнi висловлювання. Слiд зауважити, що особисто до нас нiхто не звертався). Ми були змушенi зняти свою вивiску з фасаду будiвлi. Разом з тим, видавцi єдиного геївського журналу в країнi "Один з нас" (Київ) зустрiли цiлком доброзичливе i шанобливе ставлення з боку своїх дiлових партнерiв.

У ходi опитування, яке було проведене центром "Наш свiт", з'ясовувалося, крiм iншого, як до гомосексуалiв, на їх суб'єктивну думку, ставляться рiзнi категорiї населення. Результати опитування, окремо серед геїв i серед лесбiйок, наведенi на дiаграмi (рис. 1).
Рис. 1. Ставлення до гомосексуалiв (на їхню думку) рiзних прошаркiв суспiльства: 1) молодь чоловiчої статi; 2) молодь жiночої статi; 3) особи середнього вiку; 4) лiтнi люди; 5) особи з високим рiвнем освiти; 6) особи з низьким рiвнем освiти
Як видно з дiаграми, найбiльш негативно до геїв, на їх думку, ставляться молодi хлопцi i люди старшого поколiння. З останнiм твердженням згоднi i лесбiйки. Найкраще ж до гомосексуалiв ставляться освiченi люди, тобто тi, хто бiльше володiє iнформацiєю i хто за своєю природою бiльш терпимi до iндивiдуальних виявiв особистостi.

Загалом, можна помiтити, що ставлення українського суспiльства до гомосексуальностi i гомосексуалiв неоднозначне, мiнливе, знаходиться в процесi формування. У столицi i великих мiстах воно, природно, бiльш терпиме; в провiнцiї i в сiльськiй мiсцевостi бiльш консервативне i гомофобне.

Державнi i правоохороннi органи, Збройнi Сили

Державнi органи України з рiзних причин не бажають бачити в геях i лесбiйках частину сучасного українського суспiльства, якщо точнiше, не бажають помiчати їх. Коли ж геї i лесбiйки тим або iншим чином дають про себе знати, найменше, що можна чекати у вiдповiдь з боку державних органiв - роздратування. А ще абсолютне небажання, аж до панiчного страху, аби конкретного чиновника яким-небудь чином асоцiювали з темою гомосексуальностi. Пересiчний гей або лесбiйка, якщо i входить з тих або iнших причин в контакт з державними органами управлiння, то поза зв'язком зi своєю сексуальною орiєнтацiєю (якщо не враховувати правоохороннi органи, про що буде сказано нижче). Тому це вiдбувається непомiтно для обох сторiн. Iнша справа - геївськi i лесбiйськi громадськi органiзацiї та бiзнес. Наприклад, з рiзних джерел нам стало вiдомо, що мiська i обласна влада Луганська - держадмiнiстрацiя, правоохороннi органи - незадоволенi iснуванням такої органiзацiї у своєму мiстi i хотiли б знайти можливiсть для припинення нашої дiяльностi. Взагалi, це дуже характерно, що у своїй офiцiйнiй якостi люди ставляться до гомосексуальностi набагато бiльш нетерпимо i боязко, анiж при особистому спiлкуваннi. За вiдсутностi державної полiтики i реального розумiння речей, вони схильнi дотримуватися своїх особистих або суспiльних упереджень, що приймаються ними за "стандартнi" при прийняттi рiшень.

При реєстрацiї Центру "Наш свiт" Луганським обласним Управлiнням юстицiї та Мiнiстерством юстицiї були порушенi обумовленi законом термiни i виставленi абсолютно незаконнi вимоги для дозволу роботи нашої органiзацiї. Чиновники Управлiння постiйно вiд законодавчих питань переходили до моралi - в їх уявленнi - i вiдмовлялися визнати наше право на захист загальнолюдських прав геїв i лесбiйок. Аналогiчним чином, Державна податкова iнспекцiя не визнала нашу дiяльнiсть як таку, що йде на благо суспiльства. При кожнiй можливостi неоднозначного тлумачення закону, державнi органи схильнi його тлумачити найбiльш несприятливим для лесбiйсько-геївської органiзацiї чином.

Якщо говорити про мiлiцiю i прокуратуру, то українськi геї i лесбiйки не довiряють своїм правоохоронним органам i не бажають iз ними зв'язуватися нiяким чином. Багато в чому це пов'язано iз взагалi низьким авторитетом цих служб у суспiльствi. Крiм того, у геїв ще жива пам'ять про тi роки, коли гомосексуалiзм був карним злочином. Принаймнi, згiдно з опитом, який був проведений Центром "Наш свiт", працiвники правоохоронних органiв лiдирують серед представникiв iнших професiй як тi, хто на думку i геїв, i лесбiйок ставиться до них найбiльш негативно (рис. 2).
Рис. 2. Ставлення до гомосексуалiв (на їхню думку) представникiв рiзних професiй: 1) працiвники правоохоронних органiв; 2) журналiсти; 3) медики; 4) iншi
Нам вiдомий тiльки один випадок, коли мiлiцiя реально допомогла захистити гея i безлiч випадкiв, коли вона не захотiла втручатися або сама поступала з гомосексуалами абсолютно незаконним чином. Наприклад, гей з Одеської областi розповiдає про випадок коли вiн нарвався на групу "ремонтникiв", якi мали намiр його побити. Його виручив наряд мiлiцiї, але цiкавим образом - вiн арештував жертву нападу. Вiн пише: "А хлопчикiв цих також привели. Їх опитують, записують свiдчення! Це нiби я усю банду згвалтувати хотiв? У мене i речi вiдiбрали... Наручники одягли i у вiддiл завели, а там вже затриманi для цiєї цiлi - ну знаєте є такi хулiгани пiдручнi у ментiв - ти нам це, а ми на те очi прикриємо. Коротше "опустили", побили i все iнше пiд улюлюкання ментiв. Бачать менти - погане створили - швидку б треба! Але i тут вони знайшлися, вiдвезли мене в дурдом, здали чин чином. Адже за старих добрих часiв пам'ятають услужливу медицину - якщо мiлiцiя привезла, значить лiкувати треба. Вiд чого - нi я, нi вони до ладу не знають! Адже орiєнтацiю вже не лiкують, ну побої хiба що, щоб прокурору на них не скаржився" 8.

У ходi слiдства в карнiй справi, пов'язанiй з вбивством одного гомосексуала у Луганську, мiлiцiя незаконними методами проводила допити свiдкiв, вимагала вiд них надання вiдомостей щодо усiх вiдомих їм геїв, збирала iнформацiю абсолютно стороннього i навiть самого iнтимного характеру, використовувала провокацiї для затримання свiдкiв з метою вчинення на них подальшого морального тиску, хоч i стримувалася вiд грубих форм фiзичного впливу. Залученi в цю справу геї конфiденцiйно повiдомляли нам про мiлiцейське свавiлля, але рiшуче не бажали подавати офiцiйнi скарги i висувати вiдкритi обвинувачення, оскiльки ясно розумiли, що управи на такi дiї правоохоронних органiв знайти буде неможливо.

Декiлька слiв з приводу складання мiлiцiєю спискiв осiб гомосексуальної орiєнтацiї. Такого роду дiяльнiсть регламентується Законом України "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть". Закон передбачає, що оперативно-розшукова дiяльнiсть - це система гласних i негласних розшукових, розвiдувальних i контррозвiдувальних заходiв, якi здiйснюються з використанням оперативних i оперативно-розшукових заходiв. Тому, коли мова йде про вбивство гея, мiлiцiя має право, за iдеєю, питати про сексуальну орiєнтацiю свiдка. З iншого боку, вiдомостi, якi стосуються особистого життя, честi i гiдностi людини, якщо вони не мiстять вiдомостей про здiйснення злочинiв, згiдно з тим же законом, збереженню не пiдлягають i повиннi бути знищенi. Тобто закон захищає права людини i обмежує свавiлля правоохоронних органiв. Але на практицi, як i в iнших галузях права, є iстотнi вiдмiнностi у застосуваннi закону. Тому, одного разу отриманi вiдомостi зберiгаються, не зважаючи на те, який вони характер мають - про всяк випадок. Стосується це i спискiв геїв i лесбiйок, якi, мабуть, є у вiдповiдних пiдроздiлах у всiх регiонах України.

Разом з тим, як i в iнших сферах життя, все залежить вiд людських якостей конкретної особи. Є i в правоохоронних органах люди, якi ставляться до гомосексуалiв як i до звичайних громадян, додержуючись вимог закону та загальнолюдських принципiв вiдносин. Державнi структури не застосовують якихось спецiальних заходiв для виявлення прихованих гомосексуалiв у своїх рядах i не застосовують до вже вiдомих їм осiб яких-небудь особливих заходiв, принаймнi доки тi не афiшують свою сексуальну орiєнтацiю.

Згiдно з вiдповiдями мiнiстерств внутрiшнiх справ i юстицiї, в цих вiдомствах не iснує нiяких програм i немає нiякої iнформацiї з будь-яких питань, пов'язаних з гомосексуальнiстю, в т.ч. з проблем сексуального насильства у виправних закладах.

Що стосується Збройних Сил, то поширенi в українськiй армiї так званi нестатутнi стосунки абсолютно унеможливлюють знаходження вiдкритого або викритого гея на термiновiй вiйськовiй службi - це пов'язано з ризиком, як мiнiмум, втрати ним всякої поваги, а то й з ризиком для самого його життя. Мiнiстерство оборони не визнає самого iснування цiєї проблеми. Згiдно з офiцiйною вiдповiддю Мiноборони на наш iнформацiйний запит, "Програм психологiчної пiдтримки вiйськовослужбовцiв-геїв i лесбiйок у Збройних Силах України у цей час не iснує в зв'язку з вiдсутнiстю цiєї проблеми". Разом з тим, гомосексуальнiсть офiцiйно не розглядається як причина для звiльнення з рядiв або звiльнення вiд призову на службу в ЗС. На практицi це приводить до того, що геї, не бажаючи служити в армiї, та армiйське командування, не бажаючи допустити появи вiдкритих геїв на службi, знаходять способи звiльнити їх вiд служби пiд iншими приводами. Крiм того, згiдно з тим же листом, "Що стосується заняття посад, якi пов'язанi з вихованням особистого складу i просування по службi, то гомосексуальнiсть може розглядатися як обмеження в сукупностi з iншими морально-дiловими якостями вiйськовослужбовця". Звiдси ясно, що у наш час у Збройних Силах України iснує i офiцiйна дискримiнацiя за ознакою сексуальної орiєнтацiї.

Медицина

В українськiй сексопатологiї практично не вiдводиться мiсця вивченню проблем гомосексуальностi i, вiдповiдно, нiяких бiльш або менш серйозних дослiджень з цього питання не проводилося. Можна вiдзначити лише Київський мiський центр сiмейно-лiкарсько-психологiчного консультування та кафедру медичної психологiї i сексологiї Харкiвського медичного унiверситету пiслядипломної освiти, очолювану проф. В.В. Кришталем. Однак i вони за основу беруть теорiї i методики, якi були розробленi ранiше Всесоюзним науково-методичним центром з питань сексопатологiї, що очолювався Г.С. Васильченко. Тому немає нiчого дивного в тому, що українська сексопатологiя перейняла у радянської, що iснувала ранiше, необгрунтованi, упередженi думки щодо гомосексуальностi i гомосексуалiв, переписуючи вже кимось ранiше знайденi дiагнози "психопатiї iстероїдного типу сексуальної мотивацiї" 9 i явища "гiперболiзацiї сексуальної сфери" 10. Такого роду дослiдження заповненi положеннями, що стали догмами i нiяк не стосуються дiйсного стану речей у сферi гомосексуальних стосункiв, але якими користуються бiльшiсть не тiльки сексопатологiв, а й медикiв взагалi.

У вiтчизнянiй сексопатологiї укорiнилася тенденцiя розмежовувати так званi активну i пасивну форми чоловiчого гомосексуалiзму (типи сексуальної поведiнки), а надалi подiбне розмежування було запропоноване також i щодо жiнок 11. За критерiй була прийнята сексуальна самоiдентифiкацiя тих, хто обстежується: наявнiсть або вiдсутнiсть статеворолевих порушень, вiдчуття приналежностi до своєї або протилежної статi, тобто так звана суб'єктивна стать. Причому, на думку сексопатологiв "пасивними" геями/"активними" лесбiйками народжуються, а "активними" геями/"пасивними" лесбiйками стають. Необхiдно також сказати про iснування стереотипу "активного" гомосексуала як маскулiнного, iнодi з гiперролевою поведiнкою. "Пасивний" гей представляється гiперфемiнним, таким, що використовує косметику i одягається в одяг протилежної статi (гомосексуальний трансвестизм) i виконує в одностатевiй парi роль "жiнки" 12. Те, що гомосексуал може виконувати обидвi ролi, а також вiдхилення вiд стереотипiв (гей маскулiнного типу виконує "пасивну" роль) вiтчизняна сексопатологiя, услiд за радянською, до уваги не бере.

У теперiшнiй час в новiй систематицi сексуальних розладiв (МКХ-10), прийнятiй в Українi 13, гомосексуальнiсть (нi чоловiча, нi жiноча) в групi психосексуальних розладiв не згадується. Разом з тим, психосексуальнi розлади представленi трьома пiдкласами: 1) розлади статевої iдентичностi, куди вiднесенi транссексуалiзм (трансгендеризм), трансвестизм i явища гендерної нонконформностi у допубертатному (допiдлiтковому) перiодi; 2) розлади сексуальної переваги (фетишизм, в тому числi фетишистський трансвестизм, ексгiбiцiонiзм, вуайєризм, педофiлiя, садомазохiзм; 3) психологiчнi поведiнковi розлади, пов'язанi з сексуальним розвитком i орiєнтацiєю. Усi вони вiднесенi до класу розладiв особистостi (психопатiї), що воскрешає стару точку зору на перверсiї як на "статеву психопатiю". Бiльш того, не iснує будь-яких роз'яснень з приводу того, що пiд поняттям психологiчного поведiнкового розладу, пов'язаного з сексуальною орiєнтацiєю, мається на увазi егодiстонiчна (що заподiює її носiєвi бажання позбутися її) гомосексуальнiсть, але не гомо- або бiсексуальнiсть взагалi, що породжує невизначенiсть i деякими сексопатологами та психiатрами може бути розцiнено як привiд вiднести цi явища до хвороби i, вiдповiдно, ставити дiагноз i робити спроби лiкування.

Українська медицина все ще вважає можливим "лiкування" гомосексуальностi, таким чином неявно припускаючи, що гомосексуальнiсть - хворобливий стан, який потребує лiкування. Методи лiкування гомосексуальностi, що пропонувалися у свiтовiй практицi, умовно можна роздiлити на: 1) хiрургiчнi, 2) психотерапевтичнi, 3) фармако-терапевтичнi i 4) фармако-психотерапевтичнi. Такий метод хiрургiчної корекцiї, як лобна лейкотомiя, наскiльки нам вiдомо, у вiтчизнянiй медичнiй практицi не використовувався i був застосований у 50-х роках нiмецькими нейрохiрургами, але не принiс очiкуваних результатiв.

Серед методiв психотерапевтичної корекцiї видiляють: адверсивну терапiю, психоаналiз, сугестiю. Оцiнка психоаналiтичного методу лiкування неоднозначна. Про успiшнi результати психоаналiзу в лiкуваннi гомосексуальностi вказує Г.С. Кочарян (Харкiвський iнститут удосконалення лiкарiв, 1994) 14. Поодинокi випадки успiху рацiональної психотерапiї спостерiгали деякi автори (К.I. Платонов, 1962), а А.М. Свядощ вважає, що психотерапевтична корекцiя ефективна при так званих пасивнiй формi жiночого i активнiй формi чоловiчого гомосексуалiзму, оскiльки вони є, на думку автора, набутими формами статевого збочення. Як психотерапевтичний метод корекцiї використовують ряд вiтчизняних методик поетапної корекцiї, у джерел яких був вiтчизняний сексопатолог i психотерапевт Н.В. Iванов. Зокрема, Я.Г. Голанд запропонував систему поетапного перевиховання особистостi 15. Автором цiєї методики позитивнi результати спостерiгалися в 4 з 6 випадкiв. Подiбний метод поетапного психосексуального тренiнгу запропонований у 1994 р. харкiвським сексопатологом Б.Л. Гульманом.

Починаючи з 60-х рокiв, пiсля публiкацiї збiрника робiт "Терапiя поведiнки i неврози" пiд редакцiєю H. Eysenk (1968), стали застосовуватися методи умовно-рефлекторної терапiї з болевим пiдкрiпленням електричним струмом, в тому числi i в нашiй країнi. Iншим методом адверсивної терапiї, описаним у вiтчизнянiй лiтературi 16, є використання 1% або 0,5% розчину апоморфiну, що вводиться пацiєнту пiд шкiру. Механiзм дiї препарату пацiєнту не розкривають, а кажуть, що йому буде введений препарат, який позбавить його вiд гомосексуальностi. Через 3-4 хвилини пiсля введення препарату пацiєнту навiюють байдужiсть до гомосексуальних актiв, пропонують викликати у себе фантазiї про гомосексуальнi стосунки, демонструють йому фото i вiдео гомосексуального змiсту. На 10-20 хвилинi пiсля введення препарату виникає нудота i блювота (викликанi апоморфiном), якi згодом асоцiюються у пацiєнта з гомосексуальними тенденцiями, якi, в свою чергу, набувають негативного забарвлення. Курс такої терапiї становив 10-20 сеансiв. Ефект апоморфiнової терапiї, за зауваженням автора даної методики (А.М. Свядощ, 1998), був тимчасовим.

Виходячи з того, що нейролептики спричиняють тимчасове припинення гомосексуальної практики, було висунено припущення, що формуванню i змiцненню гетеросексуальних тенденцiй може допомогти психотерапiя. На основi цього була розроблена фармако-психотерапiя гомосексуальностi, що широко застосовувалася як в радянськiй психiатричнiй практицi, так i в сексологiчнiй практицi до цього часу. При цьому методi корекцiї пацiєнту спочатку призначали препарати з групи нейролептикiв i тим самим досягалося ослаблення статевого потягу, а потiм на фонi припинення гомосексуальної практики шляхом навiювання i переконання намагалися загальмувати гомосексуальнi i виробити гетеросексуальнi умовнi зв'язки, пiсля чого нейролептики поступово вiдмiняли (позитивнi результати були отриманi у 3 пасивних i 1 активної лесбiйки з 4 активних i 4 пасивних). Незважаючи на здавалося б багатообiцяючi результати фармако-психотерапiї гомосексуальностi, наслiдки такої корекцiї (як, проте, i iнших методик лiкування) серйозно нiколи нiким не обговорювалися i думка про їх ефективнiсть базувалася лише на враженнях самого лiкаря i тим бiльше вони не розглядалися в довгостроковiй перспективi.

В якостi фармакотерапевтичних методiв лiкування гомосексуальностi були запропонованi методи гормональної терапiї (антиандрогени i естрогени для чоловiкiв), що не змiнювали в кiнцевому пiдсумку сексуальної орiєнтацiї, але призводили до серйозних гормональних змiн (iмпотенцiя, гiрсутизм у чоловiкiв i аменорея або кровотечi у жiнок). На жаль, невiдома статистика застосування методiв лiкування гомосексуальностi в наш час. Можна припустити, однак, що все бiльше лiкарiв схиляються до сучасної точки зору, що впливу повинна зазнавати не сексуальнiсть людини, а її самооцiнка та iншi психологiчнi проблеми.

Згiдно з опитуванням, яке було проведене Центром "Наш свiт" серед геїв i лесбiйок, за останнi сiм рокiв примусового психiатричного лiкування (наприклад, за наполяганням батькiв) зазнали 2,1% опитаних. По допомогу фахiвця (психiатра або психолога) з приводу своєї сексуальної орiєнтацiї хоч би раз з 430 опитаних звернулися 8,4% (36 респондентiв). Однак сказати напевно, чи були це спроби викоренити свою гомосексуальнiсть або знайти психологiчну допомогу в зв'язку з дискримiнацiєю, дуже складно.

Зазвичай при викладаннi у вищих медичних закладах в курсi iнших, крiм курсу психопатологiї, медичних дисциплiн iснування гомосексуальностi замовчується або вона висвiтлюється в негативному свiтлi. У епiдемiологiї гомо- i бiсексуальнiсть обов'язково пов'язується з епiдемiєю ВIЛ/СНIДу. При цьому в так званi групи ризику в один ряд зазвичай ставляться як iн'єкцiйнi наркомани i працiвники комерцiйного сексу, так i геї i бiсексуали, якi визначаються одним загальним термiном "декласованi прошарки суспiльства", що в свiдомостi як майбутнiх, так вже i практикуючих медичних фахiвцiв продовжує формувати думку щодо поширення ВIЛ/СНIДу виключно серед цих верств населення.

Викладанню основ сексологiчних знань, у тому числi тих, що стосуються формування сексуальної орiєнтацiї, нi в медичних, нi в будь-яких iнших навчальних закладах уваги практично не придiляється. У деяких вищих медичних закладах взагалi не iснує кафедр медичної психологiї, де б розглядалися питання статi i ця дисциплiна вивчається на кафедрах психiатрiї (як, наприклад, в Луганському медичному унiверситетi) або навiть на кафедрах суспiльних наук, що звичайно ж не може забезпечити належної уваги не тiльки гомосексуальностi, а й сексуальностi взагалi. Таким чином, гендернi проблеми i питання сексуальної орiєнтацiї все ще залишаються поза увагою системи медичної освiти.

Як бачимо, останнiм часом в Українi в галузi не тiльки медичної сексологiї, але й всiєї медичної теорiї i практики, стосовно гомосексуальностi не сталося яких би то не було iстотних змiн на краще, крiм як формального прийняття нової систематики психосексуальних розладiв, з якої гомосексуальнiсть як психiатричний i сексопатологiчний дiагноз виключена. Однак це далеко не визначає корiнної змiни свiтогляду психiатрiв i сексопатологiв. Причини такого становища, швидше всього, по-перше, в практичнiй вiдсутностi просвiтницької дiяльностi в областi об'єктивних сексологiчних знань серед практикуючих медичних фахiвцiв (навiть серед психiатрiв i сексопатологiв). Продовжують повнiстю замовчуватися не тiльки проблеми гомосексуальностi, але й проблеми сексуальностi взагалi. По-друге, у вiдсутностi передових вiтчизняних дослiджень в областi сексологiї (а не сексопатологiї) i психологiї (а не психiатрiї) гомосексуальностi. По-третє, в традицiйнiй консервативностi поглядiв медичних фахiвцiв.

Освiта, соцiальнi служби

Згiдно з офiцiйною вiдповiддю Мiнiстерства освiти на наш iнформацiйний запит, нiякого курсу сексуальної освiти у загальносвiтнiх початкових учбових закладах не iснує. (Треба зазначити, що таких курсiв не iснує i в середнiх спецiальних, i у вищих учбових закладах). Разом з тим, якiсь вiдомостi про сексуальнiсть i пов'язанi з нею проблеми учнi все ж iнодi в школi отримують, зазвичай в курсi валеологiї або якому-небудь факультативному курсi. Така iнформацiя надається учням на розсуд i розумiння вчителя, на його страх i ризик. Нiяких методичних посiбникiв або спецiальної лiтератури з цих питань органи освiти не мають. Варто зауважити, що за нашими даними, якщо вже вчителi беруть на себе смiливiсть говорити з учнями про гомосексуальнiсть, то зазвичай iнформацiю вони подають в нейтральному i досить доброзичливому планi, а ставлення учнiв загалом схоже на ставлення широкого загалу або бiльш позитивне.

Нам вiдомий циркулярний лист Мiнiстерства освiти (№ 1/9-242 вiд 02.03.95 р.), який рекомендує не допускати на роботу з дiтьми i пiдлiтками, особливо в учбових закладах закритого типу, iнтернатах i дитячих таборах, "дорослих з явно вираженими гомосексуальними схильностями", причому нiяк не уточнюється, що означає фраза "явно вираженi", однак Мiнiстерство освiти в офiцiйнiй вiдповiдi заперечує iснування такого документа.

Працiвники соцiальних служб, подiбно до працiвникiв сфери освiти, намагаються уникати теми гомосексуальностi у своїй дiяльностi, хоч визнають iснування таких питань. Як приклад, можна навести iнтерв'ю заступника директора київської Соцiальної служби для молодi А. Кунцевої в №7 журналу "Наш свiт". Зазвичай до сфери їх уваги попадають поодинокi, але найважкiшi випадки, коли людина не в силах упоратися з тягарем викликаних ворожiстю i байдужiстю суспiльства проблем i їй потрiбна термiнова допомога професiйного психолога. Нiяких просвiтницьких широкомасштабних програм по боротьбi проти гомофобiї служби соцiальної допомоги не мають i не планують.

Полiтичнi i громадськi органiзацiї

У всьому спектрi українських суспiльно-полiтичних органiзацiй деякий iнтерес до стану лесбiгеївських проблем виявляють тiльки нечисленнi правозахиснi групи (проте багато хто iз них вважає за краще не зв'язуватися з цiєю темою) i органiзацiї, що iснують на спонсорськi кошти i метою яких є сприяння розвитку українського недержавного сектора. З останнiх в нашiй дiяльностi нам велику допомогу надав, насамперед, Мiжнародний фонд "Вiдродження", а також такi органiзацiї як IREX-ПроМедiа, Альянс Партнерства "Каунтерпарт". З правозахисних органiзацiй пiдтримку всерединi України в ходi суперечки з приводу державної реєстрацiї нашiй органiзацiї висловила тiльки Українська секцiя Мiжнародного товариства прав людини. Мiжнародна Амнiстiя надала дуже iстотну пiдтримку нашому Центру, але, згiдно з внутрiшнiми правилами її дiяльностi, її члени не можуть вести правозахисну дiяльнiсть стосовно власної держави, тому окремi члени українського вiддiлення Мiжнародної Амнiстiї допомагали нам як приватнi особи. Цiкаво, що, за їх словами, попереднiй керiвник цього вiддiлення дуже негативно поставився до рiшення цiєї авторитетної мiжнародної органiзацiї визнати порушення прав геїв i лесбiйок порушенням прав людини i почати монiторинг таких фактiв.

Це взагалi дуже характерно для всiх без винятку суспiльно-полiтичних сил України - декларуючи свою прихильнiсть певним цiнностям i приналежнiсть до мiжнародних спiвтовариств однодумцiв, займати стосовно дотримання прав людини для геїв i лесбiйок особливу позицiю або просто iгнорувати iснування проблеми. У цьому вiдношеннi українськi партiї разюче вiдрiзняються вiд своїх захiдних однодумцiв, хоч усiма силами пропагують, "європейськi цiнностi". В ходi опитування полiтичних партiй перед парламентськими виборами 1998 р., iз всiх розiсланих листiв нами була отримана вiдповiдь тiльки з секретарiату Лiберально-демократичної партiї України. Незважаючи на прихильнiсть до задекларованих цiнностей лiбералiзму i демократiї, вiдповiдь, зокрема, була ось яка: "Вiдкрита нетерпимiсть до гомосексуальностi, що властива нашому суспiльству, грунтується на християнському вiросповiданнi, яке ставиться нетерпимо до цього явища. Бог в Бiблiї через пророкiв i апостолiв рiзко засуджує гомосексуалiзм i лесбiйство... Офiцiйне введення iнституту партнерства, що дозволяє укладання цивiльних союзiв мiж одностатевими парами, в християнському суспiльствi неприпустимо i трактується як свiдчення повного духовного розтлiння суспiльства...". Залишимо на совiстi автора зауваження щодо засудження лесбiйства пророками i апостолами - досi ще нiхто не вишукав в Бiблiї анi слова про це. Крiм того, ставлення Бiблiї до чоловiчого гомосексуалiзму, трактується рiзними теологами та дослiдниками по-рiзному.

З розiсланих перед останнiми президентськими виборами питань про ставлення кандидатiв у президенти до прав людини для лесбiйок i геїв, iз п'ятнадцяти кандидатiв вiдповiдь була отримана тiльки вiд Геннадiя Удовенка. Можливо йому, як професiйному дипломату, ця тема була не настiльки нова, як для iнших кандидатiв в президенти. Однак в отриманому листi фактично нiякої вiдповiдi на поставленi питання дано не було. Справа обмежилася констатацiєю складностi i неоднозначностi суспiльного ставлення до згаданої теми i пропозицiєю звернутися до офiцiйної передвиборної програми кандидата, у якiй, природно, будь-яка вiдповiдь на цiкавлячи нас питання була вiдсутня.

Дуже цiкавими здаються слова одного з лiдерiв впливової Соцiал-демократичної партiї (об'єднаної) Леонiда Кравчука, колишнього президента країни, а нинi координатора правої парламентської бiльшостi. У iнтерв'ю журналу "Полiтика i культура" 18 вiн сказав:

"Нам треба працювати в незалежнiй державi 500 рокiв, i я думаю, що тодi ми будемо обговорювати проблеми сексуальних меншин не тiльки нашої країни, але й цiлого свiту. Але зараз, коли країна переживає важку фiнансову й економiчну кризу, коли мiльйони людей не можуть звести кiнцi з кiнцями, кому прийде в голову обговорювати в парламентi такi речi? Якби хтось винiс таке питання, iншi сказали б, що ця людина божевiльна. Мовляв, знайшли тему... Не до цього нам!

Але я зовсiм не хочу сказати, що такої проблеми не iснує. Вона є. У нас у всiх ростуть дiти, внуки, i всi ми хочемо бачити їх нормальними людьми... А отже, i з ЦИМ треба щось робити, принаймнi говорити, намагатися з'ясувати природу явища, зрозумiти, i, якщо можливо, запобiгти.

При всiй моїй повазi до прав людини, я вважаю, що ЦЕ належить до психiчних збочень. Я вже вiк прожив, але й досi не можу сприймати ЦЕ як щось нормальне. Це або хвороба, або якась психiчна патологiя... А може, результат виховання на тлi закордонних кiнофiльмiв. Скажу бiльше. До останнього часу я просто не вiрив, що ТАКЕ буває в життi. Думав, що це просто якась художня фантазiя, яку люди вигадали. Та коли вже у зрiлому вiцi я побачив всi цi фiльми - художнi i документальнi - я просто не знайшов слiв, щоб пояснити це явище. I зараз я тих слiв не маю...

Менi бридко про це навiть говорити. Це щира правда. Я, як людина вiд землi, вiд природи, як нормальна, врештi, людина, не можу цього втямити! Нi, цю нiсенiтницю я навряд чи зможу усвiдомити... Може, я якийсь старомодний? Ну, не розумiю, хоч ви мене вбийте!

Але ЗАКОН i демократiя - понад усе. Якщо заборонити ЦЕ, тодi виникне спокуса i пiдстави заборонити все, що завгодно. Менi подобається одне, вам - iнше. Саме тому потрiбна диктатура закону i демократiї".

Це чесний i, думається, характерний для багатьох наших полiтикiв погляд. Неможливо вимагати вiд людей, щоб вони переглянули вмить погляди, якi виховувалися у них з народження. Однак, як показує досвiд того ж Кравчука, навiть колишнiй головний комунiстичний iдеолог радянської республiки може стати переконаним прихильником незалежної i демократичної держави. Для сьогоднiшнього лiдера захiдної соцiал-демократичної партiї абсолютно неможливо було б дозволити собi таке висловлювання, як процитоване. Треба думати, з часом (i зовсiм не таким тривалим, як згаданi п'ять столiть - Радянський Союз повалився за п'ять рокiв) ставлення наших суспiльно-полiтичних сил до питань, пов'язаних з гомосексуальнiстю, наблизиться до сучасного європейського розумiння.

Церкви

Багато в чому внаслiдок широкої атеїстичної пропаганди i боротьби з релiгiєю в роки Радянської влади, українськi церкви не мають iстотного впливу на думки широкого загалу (деяким винятком є Захiдна Україна, де вплив греко-католицької i православних церков набагато сильнiший, нiж у iнших частинах країни). Хоч бiльшiсть опитувань показує церкву як суспiльну силу, яка користується чи не найбiльшою пошаною та довiрою, на практицi переважна бiльшiсть населення не схильна прислухатися до її думки. Тому переважно негативне ставлення українських церков до гомосексуальностi i гомосексуалiв не має великого впливу на суспiльство. До того ж, церкви, подiбно всiм iншим, вважають за краще не помiчати цю тему i не торкатися її. Взагалi, українськi церкви мало цiкавляться i втручаються в актуальнi питання суспiльного життя, займаючись переважно розв'язанням власних проблем, пошуком державної пiдтримки i межконфесiйними розбратами.

На останньому архiєрейському соборi Росiйської Православної Церкви - найбiльшої релiгiйної конфесiї в Українi (яка iснує на її теренах у виглядi напiвавтономної Української Православної Церкви) була вперше чiтко визначена позицiя цiєї церкви з багатьох сучасних важливих проблем, в тому числi i щодо ставлення до гомосексуалiзму. Як i слiд було чекати, церква "вважає гомосексуальнiсть грiховною зiпсованiстю людської природи, яка долається у духовному зусиллi, яке веде до зцiлення та особистого зростання людини" 19. Нiяких дискусiй щодо iндивiдуальної природної схильностi до гомосексуальностi, її припустимостi, визнання прав сексуальних меншостей церков не припускає та "засуджує усiляку пропаганду гомосексуальностi. Не вiдмовляючи нiкому в основних правах на життя, повагу особистої гiдностi та участi у громадських справах, Церква, однак, вважає, що особи, що пропагують гомосексуальний спосiб життя, не повиннi допускатися до викладацької, виховної та iншої працi серед дiтей та молодi, а також займати керiвне становище в армiї та виховних закладах" 19. Також церква геть вiдкидає транссексуалiзм: "Прагнення вiдмовитись вiд належностi до тiєї статi, яка дарована людинi Творцем, може мати лише згубнi наслiдки для подальшого розвитку особи. "Змiна статi" за допомогою гормонального впливу та проведення хiрургiчної операцiї в багатьох випадках призводить не до розв'язання проблем, а до їх посилення, породжуючи глибоку внутрiшню кризу" 19.

Найбiльш поширенi конфесiї України - три православнi церкви, греко-католики, протестанти (переважно баптисти, адвентисти i п'ятидесятники, а також реформати (у Закарпаттi) i свiдки Iєгови), римо-католики, мусульмани та iудеї, - вiдзначаються великим консерватизмом i традицiоналiзмом навiть у порiвняннi зi своїми зарубiжними одновiрцями. Течiї протестантизму та iудаїзму, знанi своєю терпимiстю у ставленнi до гомосексуалiв, в Українi практично не представленi. Найбiльш толерантний до гомосексуальностi буддизм в Українi поширений дуже мало.

Разом з тим, зрозумiло, сама гомосексуальнiсть аж нiяк не є рiдкiстю в церковних колах, як про те свiдчать нашi власнi спостереження i публiкацiї, що зрiдка з'являються в пресi (наприклад, стаття "Мальчики в монастырях - это подстилка под епископами", "Киевские ведомости" 20).

Примiтки

1. Григорьев А. Гомосексуализм: взгляд постороннего. Мое здоровье. №4. 1999. С. 32-33.

2. Гринчук В. Вади бiологiчної статi. Ваше здоров'я. №7. 1999.

3. Киевские ведомости. 13.09.1997. С. 14.

4. Гей, славяне! Злодеяния совершаемые представителями сексуального меньшинства. Киевские ведомости. 8.10.1999.

5. Kyiv Post. осiнь 1999.

6. Киевские ведомости. 2.06.1998.

7. День. 14.11.1997.

8. Архiв Центру "Наш свiт".

9. Гульман Б.Л. Сексуальные преступления. Харьков: ИМП "Рубикон", 1994. С. 225.

10. Ворник Б.М. Патопсихологическая дифференциация транссексуализма, гомосексуализма и трансвестизма. Украинский вестник психоневрологии. 1995, т. 3, вып. 1. С. 98.

11. Свядощ А.М. Женская сексопатология. СПб: Питер Паблишинг, 1998.

12. Сексопатология: Справочник (Васильченко Г.С., Агаркова Т.Е., Агарков С.Т. и др.) М: Медицина, 1990. С. 431.

13. Костыря А.В., Кукурекин Ю.В. Современная систематика сексуальных расстройств. Информационное письмо Луганской областной клинической психиатрической больницы №2123 от 23.07.99.

14. Кочарян Г.С. Психоанализ и сексуальные расстройства: Учебно-методическое пособие. Харьков: ХГУ, 1994.

15. Голанд Я.Г. Комплексная система психотерапии гомосексуальности. Психическое здоровье и пограничные состояния. Горький, 1983.

16. Див. 11.

17. Див. 9.

18. Полiтика i культура. №12. 1999. С. 43-44.

19. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви. XII. Проблемы биоэтики. XII. 9. Офiцiйний Iнтернет-сайт РПЦ www.russian-orthodox-church.org.ru/sd12r.htm

20. Мальчики в монастырях - это подстилка под епископами. Киевские ведомости. 6.10.1998.


<<< До змісту Читати далі >>>