Констатація реальності
Рішення Деснянського районного суду міста Києва про визнання фактичних шлюбних відносин одностатевої пари (а саме, відомих українських ЛГБТК активістів Зоряна Кіся і Тимура Левчука) стало сенсацією для українських ЗМІ, і ми щиро вітаємо хлопців, а також їхню адвокатку Оксану Гузь, із цією справді важливою та визначною подією!
Але сенсаційним воно виглядає тільки для тих, хто досі бачить нашу державу як недорозвинену вкрай консервативну пострадянську країну, а не як амбітну кандидатку на вступ до Європейського Союзу, яка сьогодні, буквально стікаючи кров’ю, захищає цінності вільного світу від навали Москви — головного світового провайдера гомофобії та решти так званих «традиційних цінностей».
Справді сенсаційним у цьому рішенні є одне: вперше в Україні суд назвав стосунки в одностатевій сімейній парі тим, чим вони є — фактичними шлюбними відносинами. Суди й раніше визнавали фактичні сімейні відносини між людьми однієї статі, які не є родичами (здебільшого, у справах про успадкування), але досі не наважувалися назвати їх «шлюбними», оскільки шлюб згідно з Сімейним кодексом досі доступний в Україні тільки для різностатевих пар. Але часи змінюються і змінюється соціально-правова реальність, в якій ми живемо. Якщо ще пару десятків років тому шлюби між людьми однієї статі були рідкісною екзотикою, на яку можна не звертати уваги та навіть заперечувати сам термін «одностатевий шлюб», то сьогодні вони визнаються вже у більшості країн Європи та обох Америк, а також у ПАР, Австралії, Новій Зеландії, Тайвані, Непалі, Таїланді та Ізраїлі. Наші герої — Зорян і Тимур — теж уклали офіційний законний шлюб в США, і навіть якщо юридично він в Україні не чинний, неможливо заперечувати, що фактично він існує.
Деснянський суд просто засвідчив цю реальність, яка тепер потребує свого юридичного оформлення. Конституція України та практика Європейського суду з прав людини, на які посилається судове рішення, вимагають від нашої держави захищати права одностатевих сімейних партнерів без дискримінації, однак Сімейний кодекс України не передбачає ніякої правової форми визнання їхніх стосунків і прямо дискримінує одностатеві пари навіть порівняно з неодруженими різностатевими парами. Вирішити цю суперечність можна двома способами: або адаптувати українське законодавство під сучасні європейські стандарти захисту прав людини, як цього вимагає Євросоюз від країн-кандидаток, або відмовитися від євроінтеграції та фактично стати частиною Русского міра, як це зараз робить чинний уряд Грузії.
Інших варіантів не існує, бо без підтримки та інтеграції до ЄС і НАТО Україні як незалежній державі просто не вижити. Багато хто з ультраконсерваторів в Україні та світі зрадів політиці нового уряду США, який почав наступ на права трансгендерних осіб і скасував політику різноманітності-рівності-інклюзивності, яку просував попередній уряд, але навіть у нинішньому Білому домі ніхто не зазіхає на одностатеві шлюби. Президент Трамп призначає відкритих геїв міністрами та послами, запрошує їх разом із їхніми чоловіками на прийоми та навіть вітає одностатеві весілля у своїй резиденції Мар-а-Лаґо.
Опір визнанню одностатевих шлюбів і/або цивільних партнерств, чим би він не був аргументований, об’єктивно грає винятково на руку ворогам України та взагалі свободи і демократії. Досвід вже не тільки західних держав, але переважної частини вільного світу в цілому, демонструє, що захист прав одностатевих сімейних партнерів ніяк не заважає свободам і правам інших людей; стверджувати інше означає підтримувати та поширювати ідеологію та пропаганду Русского міра, свідомо чи несвідомо. Вже українські суди, слідом за ЄСПЛ, прямо вказують на суперечності та прогалини у вітчизняному законодавстві, які можуть і мають бути вирішуватися не в судовому порядку, а ухваленням та реалізацією нових законів. Прийшов час Верховній Раді виконати свій обов’язок перед усім українським народом, частиною якого є ЛГБТК спільнота, та нарешті ухвалити потрібні закони.
Андрій Кравчук,
експерт з адвокації Центру «Наш світ»
