Україна готується до вступу в ЄС, і соціологічні опитування наочно демонструють як переважну підтримку такого кроку в українському суспільстві, так і його готовність жити за сучасними європейськими стандартами — зокрема, щодо ставлення до ЛГБТК людей та захисту їхніх прав. Готові до цього й віряни основних релігійних конфесій України, чого не можна сказати про керівництво провідних українських церков, яке бажає поєднати непоєднуване — Європейський Союз і Талібан.

Наприкінці травня польський Сейм ухвалив закон про “статус найближчої особи”, який має надати як різно-, так і одностатевим парам певні, хоч і дуже обмежені, права фактичного члена сім’ї – зокрема, спільної власності на спільно нажите майно, податкові пільги для сімей, право на доступ до медичної інформації партнера, можливість успадкування після його смерті без оподаткування, збереження в такому випадку права на користування спільним житлом, право на соціальні виплати через смерть партнера. Для цього пара має укласти договір у нотаріуса та зареєструвати його в органі реєстрації актів цивільного стану.

28 лютого у виданні LB.ua вийшла стаття «Євроінтеграція без маніпуляцій: міф про обов’язкові одностатеві шлюби», автор якої, Петро Герасименко, нібито намагаючись викрити маніпуляції інших журналістів, насправді вдався до цієї самої методики. Розповідаємо вам про реальні вимоги ЄС до України у питанні захисту прав одностатевих пар і про правове підґрунтя цих вимог.

Починаючи з проголошення незалежності  України у 1991 році, я чув, що вирішення ЛГБТК питань у нашій державі «не на часі». Перший президент України Леонід Кравчук у своєму інтерв’ю від 1999 року заявив: «Нам треба працювати в незалежній державі 500 років, i я думаю, що тоді ми будемо обговорювати проблеми сексуальних меншин не тільки нашої країни, але й цілого світу. Але зараз, коли країна переживає важку фінансову й економічну кризу, коли мільйони людей не можуть звести кінці з кінцями, кому прийде в голову обговорювати в парламенті такі речі?»