На часі
Починаючи з проголошення незалежності України у 1991 році, я чув, що вирішення ЛГБТК питань у нашій державі «не на часі». Перший президент України Леонід Кравчук у своєму інтерв’ю від 1999 року заявив: «Нам треба працювати в незалежній державі 500 років, i я думаю, що тоді ми будемо обговорювати проблеми сексуальних меншин не тільки нашої країни, але й цілого світу. Але зараз, коли країна переживає важку фінансову й економічну кризу, коли мільйони людей не можуть звести кінці з кінцями, кому прийде в голову обговорювати в парламенті такі речі?»
Однак, не за пів тисячоліття, а лише через 24 роки після цього інтерв’ю Верховна Рада планує на поточній сесії розглянути законопроєкти про криміналізацію злочинів за мотивами гомо/трансфобії та про реєстроване цивільне партнерство для одностатевих пар, а перший закон на захист прав ЛГБТК людей в Україні було ухвалено ще сім років тому. З початку повномасштабного російського вторгнення, всі соцопитування демонструють стабільне та суттєве зростання толерантності українського суспільства до ЛГБТК. Не те, що фінансово-економічна криза — навіть жорстока та кривава війна не скасувала актуальності вирішення «проблем сексуальних меншин». Радше навпаки, бо ця війна виявилася цивілізаційним конфліктом, в якому рівні права для ЛГБТК грають принципову, символічну роль, визначаючи на чиєму ви боці: вільного світу чи Русскоґо міру.
За роки, що минули з проголошення державної незалежності України становище ЛГБТК людей у вільному світі — тобто, країнах ліберальної демократії — драматично покращилося, а відповідні питання стали неодмінною та важливою частиною громадського життя і політики. Прогнозуючи подальший розвиток подій, слід виходити з того, що наша країна буде невід’ємною складовою цього світу, бо вже абсолютно очевидно, що в іншому вигляді Україна існувати просто не може. Міжнародна ситуація, загальносвітові тренди вже зараз мають для нас вирішальне значення, а з початком процесу приєднання до Європейського Союзу важливість модернізації українського суспільства та держави тільки зростатиме.
Звісно, й у вільному світі не все так однозначно, і на загальному тлі кидаються в очі певні протилежні тенденції та винятки — але вони звертають на себе увагу саме через свою нестандартність, винятковість. Не варто лякатися зростання консервативних настроїв ні в Україні, ні у світі в цілому. Консервативні уряди Польщі та Угорщини нині складають виняток навіть в рамках сучасного консерватизму, бо він теж змінюється разом із суспільством. Консерватори зберігають те, що вже стало звичним, а звичним для ліберальних демократій став захист прав ЛГБТК людей, а не їхнє обмеження. Гомофобія стає непопулярною, і відкриті гомо- та бісексуальні люди вже не привертають до себе особливої уваги.
Легалізація одностатевих партнерств, а згодом шлюбів, у вільних демократичних суспільствах є неминучою. Останні рішення ЄСПЛ ясно вказують, що правове визнання одностатевих союзів є обов’язком кожної країни Ради Європи. Цілком можливо, це призведе до кризи у стосунках і виходу з цієї найбільшої у світі правозахисної організації її членів, які демонструють впевнене зростання авторитарних тенденцій — Росія її вже залишила, і слідом за русскім воєнним кораблем можуть піти Туреччина та Азербайджан. Решта, втім, напевне залишаться і будуть вимушені дотримуватися рішень ЄСПЛ та сучасних європейських стандартів. Не тільки Україна, але навіть Грузія та Вірменія.
Короткочасне зростання суспільно-політичного значення церкви після краху комуністичних режимів у країнах східної Європи вже скінчилося, і відтепер вплив консервативних церков тільки знижуватиметься, а самі вони ставатимуть обережнішими у своїх заявах. Розквіт педофілії та сексуального насильства у Римо-католицькій церкві вже загнав її у жорстку кризу на всесвітньому рівні. Не треба бути пророком, щоби побачити неминучу скору кризу в православних церквах Європи та Америки через все очевиднішу поширеність одностатевих зв’язків серед духовенства. Дуже скоро — цей процес вже почався — ми побачимо палкі дискусії та боротьбу всередині ультраконсервативних церков з питань сексу та ґендеру. Цілком можливо, що вони призведуть до чергового великого розколу у християнстві.
Судячи зі світового досвіду, головні виклики для ЛГБТК спільноти у найближчому майбутньому поставатимуть у сфері захисту прав трансґендерних осіб. Це питання, які торкаються глибинних засад людського суспільства, тут поки що немає загальновизнаних та закріплених у міжнародному законодавстві стандартів, а трансґендерні особи складають меншину навіть у рамках ЛГБТК спільноти. Вирішення їхніх проблем тісно пов’язане з досягненням повної правової та суспільної рівності жінок і чоловіків з одночасним урахуванням ґендерної специфіки. Як, наприклад, регулювати участь трансґендерних спортсменів у силових видах спорту? Очевидної однозначної відповіді на це питання наразі немає, але щось вирішувати доведеться.
На мою думку, найважливішим поточним завданням українського ЛГБТК руху є інституалізація змін, закріплення їх у законодавстві, політиці та суспільній свідомості. Ми мусимо швидше інтегруватися до глобального Заходу перед наступом нових викликів, які будуть пов’язані з демографічними змінами — знижування народжуваності примусить до заохочення імміграції в Україну із слаборозвинених країн, буде змінюватися склад українського суспільства, що поставить питання про його характер та здатність змінюватися, залишаючись собою. В умовах конкуренції різних традиційних цінностей потрібно зробити все, щоби закріпити раз і назавжди, що наша традиція — це свобода.
Вона завжди на часі.
Андрій Кравчук, експерт Центру “Наш світ”, для часопису Stonewall № 38-2023.
