Українські церкви єдиним фронтом виступили на захист злочинів ненависті

Нещодавно українські релігійні активісти, політики та представники церков зробили низку заяв щодо законопроєкту 3316 і альтернативних до нього 3316-1, 3316-2 і 3316-3. Всі ці документи пропонують внесення поправок до Кримінального кодексу України щодо так званих злочинів ненависті, однак в іншому суттєво різняться між собою.

“Злочин ненависті” – це умовний неформальний термін. Він означає будь-яке кримінальне правопорушення, скоєне з мотивів нетерпимості, яке має бути злочином і без такого мотиву (тому дискримінація та розпалення ворожнечі не є злочинами ненависті, бо вони не існують без мотивів нетерпимості). Важливо підкреслити, що не будь-який злочин проти людини з певними ознаками є злочином ненависті, а тільки такий, коли він був мотивований саме нетерпимістю: наприклад, якщо п’яні молодики побили випадкового перехожого, а він виявився євреєм, то це звичайне хуліганство, а ось якщо вони цілеспрямовано вистежували саме євреїв, то це злочин ненависті. Також важливо підкреслити, що розглядається нетерпимість не проти конкретної групи людей, а проти ознак, які є у кожної людини; наприклад, не нетерпимість до євреїв, а нетерпимість за ознакою національності, будь-якої – єврейської, української, ромської тощо.

На жаль, чинний Кримінальний кодекс розглядає як обтяжливі обставини при скоєнні злочинів тільки мотиви нетерпимості за ознаками раси, національності та релігійних переконань. Дуже рідко, десь близько 1-2 рази на рік, поліція намагається кваліфікувати мотиви нетерпимості за іншими ознаками за статтею 161 ККУ, що передбачає покарання за дискримінацію. З юридичної точки зору це абсурдно, тому не дивно, що немає жодного випадку, коли би слідство довело розслідування по статті 161 до суду у випадках злочинів з гомофобних мотивів. Навіть якщо такі розслідування починаються, вони зрештою просто тишком закриваються без пред’явлення офіційних звинувачень підозрюваним.

Законопроєкт 3316 народної депутатки від “Слуги народу” Ольги Василевської-Смаглюк пропонує додати до мотивів нетерпимості ознаки сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Це не вповні виконує План дій у сфері прав людини, який передбачає “забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність, інвалідність,  мова”. Також пропонується додати до Кримінального кодексу статтю 161-1, яка заборонить розпалювання ворожнечі за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (наявна стаття 161 забороняє розпалювання ворожнечі винятково за ознаками раси, національності та релігійних переконань). Цю пропозицію можна охарактеризувати як технічно невдалу та дискримінаційну, тому що, по-перше, забороняти розпалювання ворожнечі за будь-якими ознаками варто однією статтею Кримінального кодексу, а по-друге, треба забороняти розпалювання ворожнечі за всіма актуальними ознаками, а не вибірково. На жаль, при складенні законопроєкту його авторка не консультувалася ні з правозахисними, ні з ЛГБТ організаціями.

Законопроєкт 3316-1 авторства народного депутата від ОПЗЖ Олега Волошина є калькою з законопроєкту 3316, в якій слова “сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність” замінені на “інститут сім’ї чи сімейних цінностей” і так само додається стаття 161-1, яка в цьому випадку заборонятиме “пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти”.

Законопроєкт 3316-2, ініційований групою народних депутатів від “Слуги народу” та позафракційним головою Комітету ВРУ з прав людини Дмитром Лубінцем, дає загальне визначення терміна “нетерпимість”: “засноване на упередженнях, забобонах, стереотипних поглядах, ірраціональному страху чи огиді відкрите негативне ставлення до людей (соціальної групи) за дійсною чи уявною ознакою (ознаками) раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, національності, етнічного, соціального або іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного та майнового стану, сімейних прав та обов’язків, місця проживання, мови, роду занять або за іншими ознаками приналежності до певної соціальної групи”. У ньому не пропонується додати до Кримінального кодексу нові статті або внести будь-які зміни до статті 161, а лише поширюється захист, під яким зараз перебувають ознаки раси, національності та релігійних переконань, на всі інші.

Законопроєкт 3316-3 авторства народного депутата від “Слуги народу” Олександра Бакумова в цілому повторює законопроєкт 3316-2, але містить менший та закритий список ознак: раса, стать, колір шкіри, інвалідність, сексуальна орієнтація, національність, мова, релігійні переконання.

Вся критика з боку релігійних активістів – зокрема, нардепа Святослава Юраша, директора Інституту релігійної свободи Максима Васіна, адвоката Сергія Гули тощо – фокусується на пропозиції законопроєкту 3316 додати до ККУ статтю 161-1, в якій вони бачать загрозу свободі слова та релігійних переконань. Як вже було відзначено, ця пропозиція здається невдалою також і з точки зору українських правозахисних та ЛГБТ організацій, хоч і через зовсім інші причини. Насправді, у сучасній Європі заборона розпалювання ворожнечі за будь-якими ознаками цілком успішно поєднується із захистом свободи слова та віросповідання. Це добре ілюструється, наприклад, відомою історією шведського пастора Оке Грена, який був у 2004 році засуджений місцевим судом до місяця в’язниці за гомофобну проповідь, але роком пізніше був виправданий в апеляційному, а згодом і у Верховному суді Швеції. Він отримав від держави офіційні вибачення та грошову компенсацію за завдану шкоду – і це у суперліберальній та дружній до ЛГБТ Швеції. Верховний суд у своєму рішенні послався на практику Європейського суду з прав людини, яка так само поширюється й на Україну.

Але законопроєкти 3316-2 і 3316-3 взагалі не стосуються розпалювання ворожнечі, вони лише включають до поняття “нетерпимість” низку додаткових ознак. Церквам важко оспорювати те, що злочини з мотивів нетерпимості мають тягти за собою серйозніше покарання, ніж звичайні – адже мотиви релігійної нетерпимості вже зараз передбачають саме це. Тому вони критикують, насамперед, відверто невдалий законопроєкт 3316, але тишком переносять цю критику і на цілком коректно сформульовані законопроєкти 3316-2 і 3316-3. Релігійні активісти також свідомо дурять голову своїм читачам, створюючи у них враження, що врахування мотивів нетерпимості при скоєнні злочинів якимось чином може вплинути на їхнє право вільно сповідувати та проголошувати свої релігійні переконання. Насправді, ні – ці мотиви стосуються вже передбачених у Кримінальному кодексі звичайних злочинів: нанесення тілесних ушкоджень, вбивства, тортур тощо.

А потреба у внесенні таких змін до законодавства вже давно назріла. У 2019 році, наприклад, Центр “Наш світ” задокументував 114 злочинів ненависті за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності. Зовсім нещодавно, 2 травня цього року, в Одесі був зафіксований інцидент ненависті за ознакою мови (до речі, української). З поширенням епідемії коронавірусу стали відомі численні випадки погроз і навіть нападів на людей, яких оточуючі сприймали як загрозу поширення інфекції. Через недоліки українського законодавства мотиви нетерпимості у жодному з цих випадків ніяк не вплинуть на їх розслідування та покарання винних, тому що наразі захищені від нетерпимості ознаки включають до себе винятково расу, національність і релігійні переконання, а також стать.

Протестуючи проти внесення давно потрібних змін до Кримінального кодексу України, церкви відкрито захищають нерівність і насильство, при цьому вдаючись до пересмикування, маніпуляцій та відвертої брехні. Як це поєднується з тими принципами добра, любові та справедливості, які вони нібито проповідують, питання риторичне.

Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, опублікована в № 26-2020 газети “Стоунволл” https://www.facebook.com/stonewallua