Майбутнє вже тут
На тлі все більшої кількості нових кінофільмів і телесеріалів з головними ЛГБТК героями, мало поміченою пройшла новина про те, що видавництво DC Comics скасувало випуск нової серії коміксів про пригоди бісексуального Супермена. Спочатку продажі були непоганими, але швидко впали.
Справа не в гомофобії читачів — просто важко не помітити, що ринок масової культури стає перенасиченим ЛГБТК тематикою. Мода на гомосексуальність/трансґендерність, про яку так довго торочили недруги ЛГБТК, буквально на наших очах з легенди стала реальністю. Мас-культура одразу відчула комерційно перспективний напрямок і з лихвою задовільнила попит, що раптом виникнув у пересічного споживача. Як будь-яка мода, довго це не триватиме, і схоже, що ми вже бачимо початок її кінця. Кількість персонажів з будь-якої спільноти у мистецьких творах поступово починає відповідати їхній кількості в житті.
Тематичні зміни в поп-культурі, втім, цілком відповідають тим змінам, які спостерігаються в сучасному суспільстві. Нинішній молоді в країнах вільного світу — зокрема, і в Україні — навіть важко уявити, наскільки неосвіченим і нетерпимим в питаннях сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності було суспільство ще покоління-два тому. Нинішні діти виростають в умовах легкого та практично необмеженого доступу до відповідної інформації, бажають того їхні батьки та вихователі чи ні. Дорослішаючи, вони починають дослуховуватися до себе, своїх бажань і фантазій — і тут виявляється, що вже 20% 20-25-річних американців (так зване покоління Z) ідентифікують себе як ЛГБТК.
Це викликає справжній жах у консерваторів і традиціоналістів. Власне кажучи, їх можна зрозуміти: на їхніх очах за десять років частка відкритих ЛГБТК людей зросла вдвічі. Вони апроксимують наявні дані та доходять висновку, що ще за декілька поколінь цисґендерні гетеросексуали складатимуть незначну меншість населення.
Приблизно такий самий жах і обурення відчували консерватори та традиціоналісти півтора сторіччя тому, коли наука все впевненіше стала підтверджувати геніальну здогадку Чарлза Дарвіна про походження людини від древніх мавп. Деякі досі в це не вірять попри всі очевидні докази. Так само, більшість не повірила й засновнику сучасної сексології Алфреду Кінсі, який ще в середині минулого сторіччя оцінив частку людей, що відчувають сексуальний потяг до своєї статі, у десятки відсотків. Прийняття небажаної правди завжди дається нелегко.
Згадати дослідження Кінсі тим доречніше, що він, на відміну від популярної сьогодні термінології, не говорив про певні сексуальні орієнтації. Ми вже звикли до дискретної шкали: гетеро, гомо, бі. Для Кінсі всі люди були потенційно бісексуальними, а різниця між ними полягала не в ідентичності — ким себе вважати, — а в поведінці. Його шкала з семи градацій, втім теж була дискретною, але суто умовно, заради класифікації розрізняючи випадки суто гетеросексуального, тією чи іншою мірою бісексуального та суто гомосексуального досвіду. Після деяких вагань, він додав до цього спектру асексуальність.
Ми бачимо, що ця ідея про безперервність спектру сексуальної поведінки та умовність класифікацій підтверджується самим життям. Наші нинішні сексуальні — та, власне, й ґендерні —ідентичності не є природними категоріями. Вони — культурні умовності, які можуть виникати, змінюватися та зникати. Давні греки не вважали себе гетеро-, бі- або гомосексуалами — вони просто відчували ті почуття, які відчували, займалися таким сексом, яким хотіли або були вимушені. Як ґендерні, так і сексуальні ідентичності нам конструює та нав’язує суспільство, коли вони для нього стають важливими. В умовах досить вільного суспільства або коли сексуальні питання цікавлять винятково сексуальних партнерів, ці ідентичності зникають — немає потреби ідентифікувати себе через ту рису особистості, яка не розглядається суспільством як щось визначальне. Це не змінює людей, але це змінює їхні уявлення про себе.
Примітно, що переважна більшість молодих американців, які зараховують себе до ЛГБТК спільноти, вважають себе бісексуалами (57% для покоління Z). Ризикну припустити, що для них ця ідентичність скоріш означає не стільки усвідомлення реально наявних почуттів, скільки відмову від дихотомії гетеро/гомосексуальності, принципову готовність прийняти себе як є, як життя покаже. Ґрунтуючись на наявних тенденціях, письменники-фантасти окреслюють контури близького майбутнього, і в дуже цікавій трилогії «Луна» видатного британського письменника Єна Макдональда описується суспільство, в якому просто немає поділу на сексуальні орієнтації, немає навіть звичних нам термінів «гей» та «натурал». Є поняття спектру сексуальності та усвідомлення, до якого кінця цієї райдуги ти ближчий. Природна веселка не поділяється на обмежену кількість кольорових смуг, вона включає в себе всі можливі відтінки між крайнощами.
Звісно, українське суспільство відрізняється від американського, як відрізняються реалії, в яких ми живемо. Однак, ми живемо в єдиному світі, єдиному інформаційному полі, і якщо штучно не відгороджуватися від нього, то назрілі зміни є невідворотними. Як зауважив ще один видатний сучасний письменник-фантаст Вільям Ґібсон, «Майбутнє вже тут — воно просто не надто рівно розподілене».
Скоро — за історичними мірками — ЛГБТК спільнота зникне, але зовсім не так і не в тому сенсі, як цього бажають її недруги.
Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована в № 35-2022 часопису Stonewall.