Habemus Papam!

Слова папи Римського Франциска про підтримку цивільних союзів для одностатевих пар викликали бурхливу реакцію як у католицькій церкві, так і в цілому світі, а вперте мовчання офіційного Ватикану з цього приводу надає підґрунтя для діаметрально протилежних тлумачень цих слів. Заголовки новин варіюють від “Папа нічого не змінив у віровченні церкви з питань ЛГБТ” до “Папа благословляє гей-шлюби!” Парадоксальним чином, ці явно несумісні між собою твердження у певному сенсі є правдивими: перше – формально, друге – по суті.

Дійсно, заява папи під час інтерв’ю, може бути розцінена не як проголошення нової доктрини католицької церкви, а лише як його особиста думка. Папа спеціально підкреслив, що він проти того, щоб назвати сімейний союз двох людей однієї статі “шлюбом”, він згоден тільки на термін “цивільний союз”. Досі незмінна офіційна позиція Ватикану – викладена, наприклад, у катехизмі (основах віровчення) католицької церкви ­– полягає у гріховності одностатевого сексу та рекомендаціях для гомосексуальних католиків жити у цноті.

Водночас, слова папи Франциска вже прямо суперечать ідеології т.зв. антиґендерного руху та заявам консервативних католицьких ієрархів (зокрема, українських) про те, що “повага до гомосексуальних людей жодним чином не може призвести до схвалення гомосексуальної поведінки або до юридичного визнання одностатевих союзів”. Папа прямо закликав до ухвалення законодавства по цивільні союзи для одностатевих пар (“Гомосексуальні люди […] мають право на сім’ю. […] Те, що ми маємо зробити, це закон про цивільні союзи, вони мають право на юридичний захист”).

Цивільні союзи (або реєстровані партнерства тощо) – це юридична форма визнання подружніх відносин, що існує у деяких країнах для одностатевих (а подекуди й різностатевих) пар, формально відмінна від звичайного шлюбу, але більш-менш подібна до нього у правах та обов’язках партнерів. Хоча деякі консервативні коментатори підкреслюють відмінність цивільного союзу від шлюбу, фактично, у переважній більшості країн, де вони існують, ці правові інституції відрізняються несуттєво, що сам папа прекрасно розуміє та визнає: “Шлюб – між чоловіком і жінкою. Це точний термін. Давайте назвемо союзи між однією статтю “цивільними союзами””, – сказав він в інтерв’ю у 2017 році. Так само це розуміє та визнає і широкий загал: у неформальному контексті всі говорять просто про “одностатеві шлюби”, навіть, коли фактично йдеться про реєстроване партнерство. Історичний досвід також демонструє, що суспільство у країнах, де була запроваджена якась форма цивільних союзів для одностатевих пар, з часом (зазвичай, досить швидко) “дозріває” і до запровадження звичайних шлюбів для таких пар.

Таким чином, пропозицію папи Франциска можна розглядати як відступ на заздалегідь підготовані позиції та свого роду компроміс між формальним збереженням консервативно-християнського погляду на одностатеві стосунки водночас з їх фактичним визнанням як форми сімейного життя, що потребує правового захисту та духовної опіки. До цього його спонукає не тільки власне сумління (Хорхе Маріо Берґольо, на відміну від українських церковних ієрархів, ще до обрання папою неодноразово демонстрував людяне та приязне ставлення до ЛГБТ людей і, зокрема, одностатевих пар), але й очевидні вимоги часу: одностатеві шлюби та партнерства вже визнані у більшості країн світу, де католики складають переважну або велику частку населення. Суспільство в цілому та зокрема католицька громада у найбільш розвинених країнах їх вже переважно підтримує, а в інших країнах ця підтримка швидко зростає, винятком є хіба що країни Центральної Африки. Навіть у єдиній переважно католицькій країні Азії – на Філіппінах – президент тамтешньої конференції католицьких єпископів заявив про підтримку позиції папи Франциска. Ліберальний єпископат і віряни вже відкрито вимагають змінити традиційно гомофобне ставлення католицької церкви до ЛГБТ питань, а деякі священники (зокрема, у Німеччині та Австрії) навіть почали благословляти одностатеві шлюби, не чекаючи дозволу церковного начальства. Папа Франциск просто не може дозволити собі ігнорувати зростаюче прийняття одностатевих шлюбів у розвинених країнах, які є головними спонсорами католицької церкви, та у Латинській Америці – у цих регіонах мешкає приблизно три чверті всіх католиків світу. Схоже, у цьому він має підтримку і принаймні відносної більшості католицьких ієрархів: частина з них сама сповідує ліберальні погляди, а частина просто слухняно підтримує авторитет земного глави церкви. Очевидно, що фактичне визнання католицькою церквою одностатевих шлюбів/партнерств – тепер вже справа часу, і, ймовірно, не надто тривалого.

Важко переоцінити важливість оголошеної позиції керівника не тільки найбільшої християнської церкви, але й взагалі найбільшої релігійної організації світу, на ставлення людства до ЛГБТ питань. Зненацька вислизнув такий нібито надійний ґрунт з-під ніг головних опонентів ЛГБТ руху – релігійних консерваторів, – з боку яких тепер чутно переважно ошелешене мовчання або неясне буркотіння. Заява папи Римського про визнання цінності одностатевих сімейних союзів фактично заперечує засудження гомосексуальних стосунків в ортодоксально-консервативному тлумаченні християнства та несподівано робить цілком реалістичним завданням на досить близьку перспективу той пункт порядку денного українського ЛГБТ руху, який викликав найбільший спротив його опонентів і досі здавався неможливим – ухвалення закону про реєстроване цивільне партнерство, доступне для одностатевих пар.

У нас з’явився могутній союзник: Habemus Papam! – У нас є Папа!

Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована у № 28-2020 часопису Stonewall.