Як рязанська дівчина Дарья стала православним святим Досифеєм Київським

Квітень 1, 2021 | Новини

Свідчення про походження Дарьї Тяпкіної уривчасті та суперечливі. Згідно найбільш поширеної версії, вона народилася у 1721 році в сім’ї небагатих рязанських дворян, і вже через два роки була віддана на виховання до своєї бабусі, яка була монахинею у православному монастиря, де й провела наступні сім років свого дитинства. Не дивно, що подорослішавши, вона твердо вирішила, всупереч бажанню рідних, пов’язати своє життя з церквою. Прочувши про наміри батьків знайти їй жениха, вона зникла з дому, і більше до самої смерті ніхто з рідних її не бачив.

А якщо й бачив, то не впізнав. Справа в тому, що Дарья вирішила стати православним монахом. Вона могла принаймні спробувати поступити до жіночого монастиря, однак обрала інший, вкрай нетрадиційний і значно важчий шлях. Замість дівиці Дарьї з’явився юнак Досифей. Домогтися без будь-яких документів чернечого постригу йому не вдалося ні у підмосковній Троїце-Сергієвій, ні у Києво-Печерській лаврах, і він вирішив, за прикладом перших київських монахів, вирити собі печеру на пагорбах поблизу Китаївської пустині та почати життя пустинника.

Духовна, так би мовити, кар’єра Досифея складалася цілком успішно. Він швидко прославився своїм скромним способом життя, проповідями та духовними порадами і став популярним серед киян та гостей столиці подвижником. Неабияке враження своєю набожністю та мудрістю він справив навіть на імператрицю Єлизавету, яка у 1744 році відвідувала Україну. Єлизавета Петрівна наказала постригти Досифея в монахи Києво-Печерської лаври, що й було зроблено. За п’ятнадцять років він став святим старцем, загальновизнаним і популярним по всій імперії. За порадою до нього приходили тисячі людей, серед яких був один непримітний російський юнак на ім’я Прохор – Досифей порадив йому шукати духовного спасіння у Саровському монастирі та благословив на чернецтво. Юнак так і зробив. Зараз ми знаємо його під іменем святого Серафима Саровського.

Він став одним з найбільш шанованих і популярних православних святих нового часу, і його канонізація у 1903 році знову привернула увагу до людини, завдяки якій майбутній святий обрав свій життєвий шлях. На той момент особистість почилого у 1777 році Досифея вже була давно відома – хоча він і заповідав не роздягати його після смерті та не омивати тіло, сестра Дарьї Тяпкиної признала її у посмертному портреті старця, а історія про трансґендерного ченця увійшла до життєпису чернецтва Києво-Печерської лаври. Без тіні сумніву, у 1993 році Синод УПЦ Московського патріархату канонізував “преподобного Досифея Київського, рясофорного монаха”, жодним словом не згадавши про сумніви у його ґендерній належності. Однак, через 13 років Синод материнської для УПЦ (МП) Російської православної церкви канонізував ту саму особу як преподобну Досифею (Тяпкіну), Київську затворницю, вже в масштабах усього Московського патріархату. Таким чином, склалася унікальна ситуація, коли одна й та сама людина в рамках нинішньої Української православної церкви Московського патріархату вшановується водночас і як чоловік, і як жінка – тобто, фактично як свята трансґендерна особа. Здається, це єдиний такий випадок не тільки в православній церкві, але у християнстві взагалі.

Двоїста природа Досифея/Досифеї помітна у церковній параферналії, пов’язаній з його культом. Справжня могила преподобного, разом з іншими похованнями монахів, була знищена радянською владою, тому у 1990-і роки на території Китаївського монастиря з’явилася скромна символічна могила, кенотаф, “рясофорного монаха Досифея” – яка, втім, після другої, московської, канонізації була замінена на більш вражаючий мармуровий надгробок “преподобної Досифеї”. Сучасні іконописні зображення образу святої трансґендерної особи дуже подібні між собою – вже склався певний канон – однак, частина з них підписана як “святий Досифей”, а частина – як “свята Досифея”.

Вшанування Російською православною церквою трансґендерного чоловіка суперечить як офіційній соціальній доктрині цієї церкви, так і тому, що біологічна жінка, будучи монахом, не могла не порушити безліч релігійних канонів і правил, починаючи із заборони перевдягання у чоловічий одяг. Однак, маємо те, що маємо – єдину у світі святу трансґендерну особу, до того ж канонізовану найбільш консервативною і трансфобною з наших провідних церков. Що ж, шизофренічне та лицемірне ставлення до декларованих принципів – наріжний камінь всього консервативного християнства. Українські церкви абсолютно не засмучуються, наприклад, в одному тексті заявляти, що вони не підтримують дискримінацію ЛГБТ, і тут само протестувати проти введення такої заборони до законодавства. Вони водночас закликають до захисту свободи совісті та мирних зібрань і до заборони публічних ЛГБТ заходів. Як вся їхня неприкрита ворожнеча до ЛГБТ узгоджується з євангельською заповіддю любити ближнього свого як самого себе – питання суто риторичне.

Але та невелика частина українських православних християн, які ставляться до цієї заповіді всерйоз, може тільки пишатися, що саме у нас, в Києві, було продемонстровано, що Богу угодні всі його діти, незалежно від їхньої ґендерної ідентичності. Досифей/Досифея – очевидна та беззаперечна кандидатура на небесне покровительство над трансґендерними людьми. Святий Досифею, у дівоцтві Дарья Тяпкіна, моли Бога за нас, грішних!

Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована у № 1-2021 часопису Stonewall.