Краще пізно, ніж ніколи

Липень 16, 2021 | Новини

У травні цього року, напередодні Міжнародного дня протидії гомофобії та трансфобії, Міністерство внутрішніх справ нарешті виконало захід 3 пункту 105 Плану дій у сфері прав людини, що воно мало зробити ще рівно п’ять років тому, у другому кварталі 2016-го. Міністр Арсен Аваков вніс на розгляд уряду законопроєкт про низку поправок до Кримінального кодексу України, зокрема, щодо “забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність”.

Власне, він був розроблений Головним слідчим управлінням Нацполіції ще кілька років тому, але потім почався тривалий процес проходження різного роду експертиз та узгоджень. Головне, що Кабінет Міністрів не поховав цей документ у нетрях своєї бюрократії, а оперативно схвалив його та вніс на розгляд Верховної Ради. Загалом, законопроєкт 5488 вийшов дійсно добрим. Він не тільки виконує відповідне завдання Плану дій щодо криміналізації злочинів ненависті за згаданими ознаками (зміни до статей 67, 115, 121, 122, 126, 127, 129 ККУ), але йде далі та криміналізує так само й розпалювання ворожнечі за цими та іншими ознаками (зміни до статей 161 і 300). Пропонується внести до українського кримінального законодавства загальне поняття нетерпимості, що визначається як “відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно категорії осіб, відмінних за такими ознаками, як раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, статева приналежність, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, громадянство, сімейний і майновий стан, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, місце проживання, мова, або іншими ознаками”. Скоєння злочинів і розпалювання ворожнечі з мотивів нетерпимості за всіма цими ознаками пропонується карати однаково, тоді як у чинному Кримінальному кодексі це стосується тільки ознак раси, національності, релігії та статі. Список ознак, захищених від дискримінації, також пропонується привести у відповідність до визначення поняття “нетерпимість” — наразі він, хоч і є відкритим (“та іншими ознаками”), не згадує сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (скорочено — СОҐІ).

Не можна сказати, що українське законодавство навіть у поточному вигляді взагалі не захищає ЛГБТ людей від насильства та дискримінації. Будь-який “злочин ненависті” — тобто, злочин, скоєний з мотивів упередженості до певної ознаки людини — є кримінальним злочином сам по собі. Поліція проводить розслідування, прокуратура висуває обвинувачення, а суди виносять вироки за  злочини, мотивовані нетерпимістю до ознак сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності — але без врахування цих мотивів. В результаті, скоєння злочину з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості зараз карається тяжче, ніж скоєння аналогічного злочину з мотивів нетерпимості до будь-якої іншої ознаки людини (ознака статі, хоч і фігурує у статті 67 Кримінального кодексу, досі не траплялася в практиці розслідувань злочинів ненависті в Україні).

Центр “Наш світ” тільки що закінчив дослідження ефективності правового захисту ЛГБТ людей в Україні від злочинів ненависті на всіх етапах цього процесу — від звернення в поліцію до судового розгляду кримінальної або адміністративної справи. Треба зауважити, що ми виявили лише мінімальний рівень цих проблем — якщо у нас не було інформації, то за умовчання ми вважали, що все відбувалося належним чином. І навіть так, виявилося, що у 27% випадків викликана на місце події поліція просто нічого не робила, у 9% не хотіла приймати заяву про скоєння правопорушення, а у 38% випадків не вносила дані до реєстру та не розпочинала розслідування інциденту. Втім, переважна більшість цих проблем не мала специфіки, пов’язаної з імовірними мотивами нетерпимості за ознаками СОҐІ — наша поліція взагалі працює, м’яко кажучи, не надто фахово та ефективно.

ЛГБТ специфіка вповні виявляється на останньому етапі, якщо і коли підозрювані у скоєнні правопорушення врешті встановлені, і слідство вирішує питання про висунення їм офіційних обвинувачень. Через відсутність ознак СОҐІ у кримінальному та адміністративному законодавстві, наразі єдиним можливим способом врахувати мотиви нетерпимості за цими ознаками є висунення звинувачень за статтею 161 ККУ. Слідство може спробувати довести наявність дискримінації у діях підозрюваних, а дискримінація заборонена за відкритим списком ознак. З досліджених нами 210 випадків правопорушень проти ЛГБТ, у 7 були початі розслідування за цією статтею, але всі вони були закриті без висунення звинувачень підозрюваним — і так відбувалося не тільки у 7 згаданих випадках, а взагалі за весь час дії нинішнього Кримінального кодексу. Чинне українське законодавство на практиці взагалі не дає можливості врахувати мотиви нетерпимості за ознаками СОГІ при розслідуванні злочинів — саме тому ухвалення законопроєкту 5488 є настільки принципово важливим.

На жаль, ми не маємо сумнівів у тому, що цей документ, як і будь-яка пропозиція, спрямована на поліпшення становища ЛГБТ людей в Україні, зіткнеться з жорстоким спротивом найбільших українських церков і гомофобного релігійного лобі в українському парламенті. З попереднього досвіду зрозуміло, що цей спротив неможливо подолати без активних зусиль українського уряду, Офісу президента та керівництва правлячої партії “Слуга народу”, а також проєвропейських опозиційних партій “Європейська солідарність” та “Голос”. Чи знайдуть вони в собі політичну волю та бажання подолати цю перешкоду на шляху інтеграції України до сучасного вільного світу? Українській ЛГБТ спільноті залишається тільки сподіватися на краще та продовжувати свої зусилля заради цього.

Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована у № 30-2021 часопису Stonewall